Чтение онлайн

В цiй кiмнатi безвихiдно я провiв два з половиною роки, починаючи вiдтодi, як у менi прокинулася свiдомiсть.

Механiк пiшов, i я лишився на самотинi.

Протягом останнiх мiсяцiв мене найбiльше пригнiчувало те, що я був зовсiм позбавлений можливостi рухатись. Ранiше це почуття мене нiколи не дiймало. Я розв'язував подумки складнi логiчнi задачi, проектував руднi на Венерi й артезiанськi системи на Марсi, прокладав траси для кораблiв, що вимандровували на Юпiтер... I все це в чотирьох стiнах кiмнати.

Та з тiєї митi, як було змонтовано руховий апарат, у менi прокинулось нездоланне бажання самостiйно пересуватися.

Менi повсякчас кортiло вiдчувати Простiр, той Простiр, поза яким iдея руху мертва.

Очевидно, цi химернi бажання iшли вiд того, що рухова система була майже готова. Я досить пристойно мiг координувати кожен свiй порух, вiльно лазив пiд самiсiньку стелю по шведськiй стiнцi й легко пiднiмав з пiдлоги мiдного гудзика.

Проте я знаю: випустять мене на iнститутське подвiр'я не скоро, я маю ще багато чого навчитися.

23 березня

Останнi два днi було присвячено тому, щоб натренувати вiдчуття часу. За процесами, котрi вiдбуваються в органiзмi, учроб повинен умiти визначати не те що години чи хвилини - тисячнi частки секунди.

Тепер ловлю себе на тому, що весь довколишнiй свiт перекладаю на мову часу. За вiкном швидко лине ластiвка. Я тут же мiркую, що, беручи до уваги швидкiсть i траєкторiю, їй до гнiзда летiти ще рiвно чотири й тридцять двi сотих секунди.

Ставши навшпиньки, бачу, як на подвiр'ї спiвробiтники грають у волейбол. Он Микола Михайлович, високо пiдстрибнувши, невiдворотнiм ударом "гасить" м'яч, що злетiв над сiтку. Вiн тiльки торкнувся м'яча, а я вже точно знаю, де саме, в якiм мiсцi майданчика, пiд яким кутом i з якою силою приземлиться м'яч.

I так у всьому.

28 березня

Сьогоднi недiля - день, вiльний од занять. Власне кажучи, у вiдпочинку мають потребу нашi конструктори й вихователi. Ми ж спроможнi працювати протягом усiєї доби, якщо вiрити Мерлiсу, моєму сусiдовi.

Мерлiс спецiалiзується як збирач iнформацiї на нових планетах. Непогана спецiальнiсть, хоча я не промiняв би на неї свою - штурмана нестацiонарних трас. А втiм, я розумiю, що така симпатiя до спецiальностi - теж наслiдок навчання, чи, iнакше кажучи, "виховання".

Ми часто перемовляємся з Мерлiсом на ультракоротких хвилях. Вiн переглянув чимало мiкрофiльмiв, незнайомих менi, й засвоїв безлiч вiдомостей. Iнколи ми влаштовуєм справжнiй телевiзiйний обмiн. Та найбiльше менi до вподоби грати з Мерлiсом у яку-не-будь стратегiчну гру, скажiмо, в програмовi шахи. Поза цим я люблю обговорювати з ним рiзнi проблеми, за допомогою логiчних побудов захищати свої погляди й спростовувати чужi. Це, власне, та сама гра!

Недiльного ранку я поклав собi почитати.

Та ледве я засвоїв першi кiлька сторiнок, як пролунав короткий сигнал виклику. Я увiмкнув вiдеофон: це був Мерлiс.

– Важлива новина, - сказав вiн.

Я нашорошився.

– Головне випробування вiдбудеться не п'ятнадцятого липня, - проголосив Мерлiс.

– А коли?

– Першого червня.

– Тобто на цiлих пiвтора мiсяця ранiше визначеного строку?
– здивувався я.

– Ти гарно знаєш арифметику.

– Але вiдкiля цi вiдомостi?

– То вже мiй секрет, - вiдповiв Мерлiс голосом Миколи Михайловича.

Хитрий збирач iнформацiї розклав акустичний спектр голосу нашого начштабу i потiм синтезував його вимову. Микола Михайлович, коли почув свiй голос збоку, тiльки мовчки посмiхнувся. Про це я дiзнався вiд Антона Макаровича.

– Значить, таємниця?
– спитав я.

– Авжеж.

– I ти менi її не розкриєш?

– Можливо, пiзнiше, - дипломатично вiдповiв Мерлiс.

Я знав, звiдки Мерлiс дiстає останнi новини. Вiн власноручно змонтував надзвичайної чутливостi приймач, здатний ловити найслабкiшi сигнали переговорного пункту штабу.

I кому воно спало на думку пересунути строки головного випробування? Та з'ясувати це годi було й думати: всi добре знали, що Мерлiс надзвичайно впертий.

– А в чому, власне, рiч?
– запитав я.

– Та от бачиш... учора з району Плутона вернулась автоматична станцiя.

– Це менi вiдомо.

– Але тобi невтямки, що вона привезла цiкаву iнформацiю. Фотокартки, як пiдозрюють, живих створiнь... Радiосигнали, котрих нiяк не щастить розшифрувати...

Я починав здогадуватися, в чому рiч.

– Менi поталанило спiймати повiдомлення, - рiвним голосом Миколи Михайловича казав далi Мерлiс.
– Щойно Координацiйна рада Землi ухвалила послати на Плутон нашу партiю.

– I для цього...

– I для цього вони поклали прискорити весь хiд навчання, - закiнчив Мерлiс.
– Бачиш, якби не я, ти дiзнався б про це все тiльки завтра.

3 квiтня

Удень розв'язав за чотири хвилини (замiсть належних дванадцяти) досить складну задачу з царини теорiї ймовiрностi. Це останнє завдання з тих, котрi належить виконувати в станi нерухомостi чи принаймнi не полишаючи кiмнати.

Микола Михайлович сказав, що за два-три днi менi - достроково!
– буде надано право на вiльне пересування. За два-три днi настане хвилина, котрої я чекав мало не три роки. Та ранiше вона видавалася менi безмежно далекою, а тепер така близька!

6 квiтня

Сором зiзнатися, але я хвилююсь. Так, хвилююсь! Я вiдчуваю, як прискорюються процеси обмiну i сильнiше б'ється моє атомне серце. Невже через кiлька хвилин я стоятиму просто неба? Неба! Того самого неба, що стiльки лiт штурмують смiливцi - земляни i ми, їхнi вiрнi помiчники!

Востаннє кидаю погляд на шведську стiнку, довжелезнi стелажi з книжками, мiкрофiльмами й розмаїтою апаратурою. Хоч би що я побачив, хоч би де я побував, я пам'ятатиму цю кiмнату завжди.

Кроки! Вони ще в кiнцi коридора, але наближаються. Це хода Антона Макаровича. Вiн без автокара. Я ворушу всiма дванадцятьма кiнцiвками. Зараз вiдчиняться дверi, i я переступлю порiг.

Я зiскочу з тераси i гукну неголосно:

– Здрастуй, Земле! Здрастуй, небо!

ЗАЙВА ЛАНКА

ПОГРАБУВАННЯ БАНКУ