Чтение онлайн

ЗАЛIЗНI СТУДЕНТИ

ДВОБIЙ НА ДНI ОКЕАНУ

Далеко серед безкраїх вод Атлантики загубився маленький клаптик землi острiв Енергiї. Останнiм часом до нього було прикуто погляди всiх землян, бо саме тут розмiстилася штаб-квартира великих робiт, що велися на днi океану.

Щоранку тисячi монтажникiв опускались у батисферах пiд воду, безлiч роботiв снувало по дну, допомагаючи зводити естакаду, монтувати найрозмаїтiших конструкцiй ферми, крiпити понтони...

Роботи-будiвельники були вузько спецiалiзованi: однi виконували роль вантажникiв, iншi займалися монтажем, а ще iншi - електрозварюванням. У зв'язку з цим кожен робот був певної форми. Монтажники зовнi нагадували велетенських шестиногих комах, носiї вантажiв скидалися на людей з надмiру довгими руками, а зварювальники - на крабiв з велетенськими клешнями.

Були тут i вихованцi Зеленого мiстечка. Iнститут хоч i вирядив їх на острiв Енергiї, але не забезпечив бодай найзагальнiшою iнформацiєю про те, що вiдбувається в районi будiвництва. Роботи мали самостiйно усвiдомити весь план гiгантської споруди. На це їм вiдвели чотири доби.

Вiдштовхуючись чутливими щупальцями, величезнi кулi повiльно пересувалися по дну вiд одного робiтника до iншого. Локатори роботiв вловлювали i фiксували кожен рух своїх повелителiв, аналiзували їхню поведiнку, запам'ятовували все необхiдне для подальшої самостiйної дiяльностi...

Вiдколовшись од iнших, Кiр поплив уздовж напiвзамуленого кабеля. Далеко позаду лишився будiвельний майданчик, освiтлений потужними прожекторами. Тепер Кiр плив у цiлковитiй темрявi. Довелось увiмкнути iнфразiр.

Кабель вивiв робота до невеликої споруди, облицьованої товстими свинцевими плитами. Пiсля детального дослiдження Кiр зрозумiв, що перед ним - Головний Акумулятор, енергетичне серце всiєї будови.

Зверху над Кiром промайнула чиясь тiнь. Що це? Робот нашорошився. З пiдводним царством вiн був обiзнаний погано, i великий електричний скат напочатку збентежив його.

Тим часом загадкова iстота, незважаючи на Кiра, повiльно кружляла над акумулятором, її, мабуть, щось вабило до цiєї споруди. Осмiлiвши, вона сильно тицьнулась у стiнку.

"Порушення роботи акумулятора може призвести до нещастя, станеться вибух, загинуть сотнi людей, - вiдзначив Кiр.
– Треба негайно вiдiгнати небезпечне створiння".

Кiр не знав, та й не мiг знати, що Головний Акумулятор має надiйний захист i ската йому боятися нiчого.

Робот дiстав сигнал небезпеки - i цього було досить. Не думаючи про себе, вiн кинувся на ворога.

Пiдпливши до ската, Кiр простягнув щупальце. Скат вiдсахнувся назад. Вiдтак усе повторилося знову. Збоку це скидалось на гру. Залiзне чудовисько обережно наступало. Скат маневрував вичiкуючи.

Нарештi роботовi поталанило наздогнати ворога. Двоє щупалець обхопили ската, i тiєї ж митi Кiра пронизав сильний електричний розряд. Смикнувшись, робот закам'янiв. З усiх кiнцiв його тiла до головного мозку полинули тривожнi сигнали, сповiщаючи про пошкодження. Сiпнувшись, безсило повисло двоє щупалець. В "очах" - фотоелементах - замигтiли фiолетовi кола. Скат зупинився мiж водоростiв i гордовито дивився на ворога.

Отямившись вiд шоку, Кiр силувано озирнувся. Його пронизували якiсь химернi вiдчуття. Людина назвала б це болем i роздратуванням. Кiр був по сутi беззахисний: вiн не мав нiяких запобiжникiв. Та й хто мiг подумати, що на океанському днi з роботом може статися така пригода. А потiм - нiчого йому було вiдриватися од гурту...

Тьмяна пляма, що мрiла мiж баговиння, поступово набула чiтких обрисiв скат! Ледь розпiзнавши ворога, Кiр знову кинувся у бiй.

Скат, що не чекав нападу, на якусь хвилю загаявся. Цього було Кiровi досить. Мить - i страшна потвора гарячково забилася в залiзних роботових обiймах.

Кiр втратив орiєнтацiю. Все довкола пойняла пiтьма. Як у лихоманцi пульсував його електронний мозок. Та робот не вiдпускав ворога.

Обмацуючи слизьке скатове тiло, Кiр наткнувся на око i з усiєї сили штрикнув у нього металiчним пальцем. Скат здригнув i завмер.

Випустивши мертву здобич, Кiр, похитуючись, вибрiв на чисту воду i повiльно попростував назад, до будiвельного майданчика...

ЗАГАДКОВА ДIЯ

Енквен розважався, з мавпячою спритнiстю лазячи вверх i вниз по шведськiй стiнцi. Потiм, зачепившись за нiкельований щабель, вiн повис, дивлячись у вiкно. На широкому iнститутському подвiр'ї було порожньо. Тiльки на волейбольному майданчику самотня постать вовтузилася побiля сiтки та нова лаборантка швидко iшла кудись iз течкою пiд рукою. В течцi - Енквен це роздивився без особливих зусиль - лежав грубий конспект i пошарпаний пiдручник зоряної навiгацiї.

Енквеновi були до вподоби такi рiдкiснi днi (вони називалися вихiдними), коли вiн мiг ось так збирати iнформацiю, неквапом класифiкувати її, а все незрозумiле з'ясовувати пiд час вечiрньої зустрiчi з Павлом Пилиповичем, або просто Пашею, як звали його спiвробiтники.

Там, угорi, за товстою стелею, на пласкiм даху чотирнадцятиповерхової будiвлi, мiстився майданчик, з якого злiтали в синє небо швидкокрилi срiблястi машини. Дуже кортiло розглянути їх зблизька, помацати, залiзти до кабiни, натиснути стартер. Все це було знайоме роботам поки що лише теоретично. Ходити на авiамайданчик їм iще не дозволялось.

Навiть вiдсiля, з висоти останнього поверху, Енквен чiтко розрiзняв кожну билинку i досить добре чув кожне слово, мовлене там, унизу.

Юнак ще й досi вовтузився коло волейбольної сiтки. Прилаштувати її було не так-то просто. Поривчастий вiтер рвав сiтку з рук.

– Допоможи, Катю!
– сказав юнак, як тiльки лаборантка порiвнялася з ним.

– Нiколи, Андрiю, - вiдповiла Катя, уповiльнюючи крок.
– Справ зараз море!

– Захист скоро?

– Пiслязавтра.

– А зараз ти куди?

– На консультацiю.

– На консультацiю? Але ж сьогоднi всi в акваторiї, - здивувався Андрiй.
– Я щойно вiдтiля - ранiше звiльнився... Хто ж тебе консультуватиме?

– А це вже моя турбота, - посмiхнулась Катя.

За кiлька хвилин Енквен почув, як зiтхнув далеко внизу ввiмкнутий транспортер. Потiм по коридору дрiбно застукотiли пiдбори. Дверi розчинились, i до кiмнати зайшла Катя.

– Привiт, Енквене, - сказала вона.

Енквен легко стрибнув до неї. Поряд iз тендiтною дiвчиною триметровий робот зi своїми дев'ятьма кiнцiвками мав досить солiдний вигляд.

– Розумiєш, Енквене, нiяк не можу розв'язати однiєї задачi, морочуся понад тиждень... А без неї горить дипломний проект, - Катин голос забринiв од хвилювання.

– Горить?
– здивовано перепитав Енквен.

– Ой, ну як ти не розумiєш! Горить - значить, провалюється.

– Провалюється?
– ще здивованiше вигукнув робот.

– Та зрозумiй же ти: без цiєї задачi в мене нiчого не виходить. Розрахунки навiгацiї... Ось умова, послухай...

I Катя повiльно продиктувала задачу.