Чтение онлайн

Залягла тривала мовчанка. Нарештi Микола Борт запитав:

– Невже в поведiнцi зеленої маси нема нiякого глузду?

– Не бiльше, анiж у дiях хмари сарани, що надибала на своїй путi перепону, - сухо сказав капiтан.

– Дозвольте сповiстити, - знову пролунав голос Кiра, - кiлька сот бактерiй проникло в моє тiло. Вважаю за необхiдне зробити собi iнтенсивне гама-опромiнення.

– Виконуйте,- вiддав розпорядження капiтан i крутнув верньєр.

На екранi знову з'явився третiй вiдсiк. Замiшання, яке кiлька хвилин тому тут посiяв Кiр, уже вляглось. Зелена маса вирувала, бухла, зловiсно перекочувала з одного краю до iншого. Що буде з кораблем, коли вона вирветься на волю? "Петро Голубничий" напевне загине...

Кожного iз членiв екiпажу гнiтили тривожнi передчуття. Нарештi капiтан пiдвiвся i хрипко сказав:

– Друзi, чекати далi не можна! Ми повиннi термiново розробити план подальших дiй. Жаль, що Кiр...

– Бактерiй убито, - пролунав у динамiку роботiв голос.
– Радiацiя пошкодила деякi мої нервовi центри. Але я спроможний виконувати команди людей...

– Спасибi, Кiре, - кволо усмiхнувся Федiр Скеля.
– Тепер нас четверо... Що ж нам робити з третiм вiдсiком?

У кают-компанiї залягла важка тиша. Кожен розумiв, яку вiдповiдальнiсть покладено на нього. Вiдповiдальнiсть за друзiв, за корабель, за безцiнну iнформацiю, котрої чекає Земля.

– А чи не покрити нам ззовнi третiй вiдсiк iонопластиком? запропонував штурман.

– Нi, це все одно ризиковано, - заперечив капiтан.
– Корабель не може весь час нести в собi бомбу, котра здатна вибухнути першої-лiпшої митi.

– Ми змонтуємо велику лазерну гармату i нацiлимо її на люк, - сказав Ярослав.
– Тiльки-но зелений напасник переступить межу, ми розстрiляємо його впритул, як це робив Кiр.

Астробiолог запитально глянув на капiтана, але той знову заперечив:

– Де гарантiя, що при цьому якась частина бактерiй не проникне в iншi вiдсiки? Тодi ми нiзащо не впораємося iз зеленим чудовиськом. Воно проковтне весь корабель.

Космонавти уявили, як гине їхнiй красень зорелiт, i кожному стало моторошно.

До кают-компанiї зайшов Кiр. Вигляд вiн мав жалюгiдний: весь пом'ятий, кiнцiвки скалiченi, пластик, що прикривав фотоелементи, розбитий.

Робот мовчки наблизився до екрана i ввiмкнув третiй вiдсiк. Картина була невтiшна. Вся зелена маса веретенилась, немов навiжена. Проте в цьому був свiй смисл: за такого обертання виникала вiдцентрова сила. Вона вiдкидала зовнiшнi шари бактерiй до стiнок лабораторiї, i окремi смарагдовi язики мало не торкалися iонопластику.

– Ось що, - переборюючи вагання, сказав капiтан, - бiолабораторiя має бути катапультована. Iншого рятунку нема.

За кiлька хвилин космонавти зробили потрiбнi вимiри та обчислення i зайняли свої мiсця.

"Петро Голубничий" був сконструйований так, що при потребi мiг позбутися будь-якої iз своїх секцiй. Тим часом жодному з членiв екiпажу вдаватися до такої серйозної операцiї ще не випадало. Через те i Федiр Скеля, i Микола Борт, i Ярослав Смiливець, ба навiть Кiр помiтно хвилювалися...

Коли капiтан натиснув на кнопку, котра приводила в дiю катапульту, корабель весь здригнув. Од носа до хвоста його пройшла гальмiвна хвиля. Та за мить автоматичнi регулятори перевiрили i в потрiбному напрямку скоординували його полiт. Вiбрацiя припинилася. Стрiлки на пультi керування заспокоїлись, а сигнальнi лампочки згасли.

– Третiй вiдсiк одлетiв вiд нас досить далеко, - сказав астробiолог, вдивляючись у оглядовий екран.

Штурман скептично похитав головою:

– Окомiр твiй, Ярославе, не витримує нiякої критики.

– А що ти скажеш, Кiре?
– запитав капiтан.

– Двадцять чотири кiлометри, - не вагаючись вiдповiв робот, немов чекав цього запитання.

– Двадцять чотири кiлометри!
– повторив Скеля.
– Пiшаниця долає цю вiдстань протягом п'яти годин. Автомобiль - п'ятнадцяти хвилин. А зорелiт "ковтає" їх за якусь мiзерну частину секунди... Контейнер, що несе в собi смерть, пливе зовсiм поряд iз кораблем, немов прив'язаний до нього. Небезпека зменшилась, але не зникла. Очевидно, третiй вiдсiк дiстав малий iмпульс.

– Вiн i справдi дрейфує в наш бiк, - вигукнув штурман.
– Менi здається, навiть збiльшується.
– На цiм словi Микола запитливо позирнув на Кiра, незаперечного авторитета у всiх питаннях, що стосувалися вимiрiв у широкому просторi.

– Рацiя в цьому є, але не зовсiм, - статечно промовив робот. Iнколи вiн висловлювався досить загадково - звичка, перейнята ним ще вiд свого вихователя.

– Поясни, Кiре!
– попрохав Микола.

– Вiдстань до вiдсiку поки що лишається незмiнна.

– Але ж вiн збiльшується.

– Так. Але, очевидно, тут вiдiграють роль внутрiшнi сили...

Тепер уже i неозброєному оку було видно, що контейнер iз зеленою масою бухне, як на дрiжджах.

– Всерединi ростуть спори, - пояснив астробiолог те, що й бет нього було зрозумiло.

I ось бiолабораторiя немовби пiд впливом якоїсь магiчної сили репає, з неї виростає фантастична смарагдова квiтка. Зеленi пелюстки її мерехтять, наче обсипанi коштовним камiнням. Стебло звивається, як змiя.

Але незважаючи на свою чарiвну красу, квiтка ховає в собi люту небезпеку. Хижа колонiя мiкроорганiзмiв вирвалась iз тюрми, в яку її було замкнено, i кидає виклик космонавтам.

Квiтка на якусь мить поколивалася на своєму довгому гнучкому стеблi, вiдтак рвучко потяглась до зорельота.

Першим одiрвав очi вiд страшної мани капiтан. Стрiмголов пiдскочивши до пульта керування, вiн натис кiлька кнопок - i в ту ж мить запрацювали фотоннi дюзи. Iз чашi-вiдбивача ринула слiпуча повiнь свiтла.

Люди плюхнули в антиперевантажувальнi крiсла i завмерли в болiсному чеканнi.

"Петро Голубничий" набирав швидкостi. З екрана добре було видно, як повiльно росте вiдстань мiж кораблем i смарагдовою квiткою, що на цей час уже стала схожа на зелену хмару.

Здавалося, хмарцi жаль розлучатися з кораблем. Вона простягала до нього довгi присоски, немов благаючи зачекати її.

Скеля, Борт, Смiливець i Кiр, не вiдриваючись, дивилися на випукле око оглядового екрана. Зелена хмарка вiддалялась. Спочатку вона перетворилася на недоспiлу помаранчу, потiм на котяче око i кiнець кiнцем - на зелену цятку, що за якусь мить зовсiм пропала в безмежних просторах космосу.