Чтение онлайн

Енквен зупинився, мов укопаний. Тiльки у величезних його очах-блюдцях можна було помiтити неспокiйнi спалахи, що виказували напружену роботу мозку.

Мовчання тривало хвилини чотири.

– Так, звичайно, без програмування нiчого...
– пробурмотiла Катя. Махнувши рукою, вона повiльно ступила кiлька крокiв до дверей. I тут Енквен швидко заговорив. Нiколи ще вiн так не поспiшав.

– Що, що?
– розгублено зупинилася Катя, озирнувшись.
– Нiчого не розумiю...

Тодi Енквен, легко пiдбiгши до лаборантки, взяв у неї з рук олiвець. Паперу не було. Єдиний аркушик, що на ньому Катя занотувала умову задачi, був весь покреслений. Та робот знайшов вихiд: вiн притьмом скочив до стiни i став виводити на її свiтлокремовiй поверхнi якiсь формули.

Катя напружено вдивлялася в те, що писав для неї Енквен.

– Збагнула!
– нарештi вигукнула вона радiсно.

– До цього, - показав Енквен на останню формулу, - треба ще додати iнтеграл зiткнення.

– Ну, звичайно! Тут я вже упораюсь сама. Дякую, Енквене. Дай, я тебе за це розцiлую!

Та Енквен ухилився од незрозумiлої йому пропозицiї. Вiдбiгши вбiк, вiн закляк в очiкуваннi. "Наче барс перед стрибком", - подумала Катя, зачиняючи за собою дверi.

Робот вийшов iз стану нерухомостi тiльки тодi, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.

Енквен ретельно витер вiнiловою щiткою всi написи на стiнi й повiльно пройшовся по кiмнатi. Так вiн робив завжди, коли не мiг вiдшукати логiчного розв'язання якоїсь проблеми.

Непомiтно стало вечорiти. Зачувши в коридорi знайомi енергiйнi кроки, робот увiмкнув люмiнесцентну панель, i денне свiтло затопило кiмнату.

Павло Пилипович, що ступив йому назустрiч, був у доброму гуморi. Заняття роботiв на водi минули сьогоднi успiшно.

Хвилин за сорок, нагомонiвшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного вiддiлу пiдвiвся, збираючись iти.

– Отже, навiгацiйну задачу розв'язано правильно?
– ще раз запитав Енквен.

– Правильно, - стоячи перед роботом i дивлячись кудись поверх нього, вiдповiв Павло Пилипович.
– Але де ти взяв цю умову? Я, на скiльки пам'ятаю, не давав тобi такої задачi.

– Попутно довелося розв'язати, - ухиляючись од прямої вiдповiдi сказав Енквен.

"В нього вже є свої таємницi", - подумки вiдзначив Павло Пилипович.

– Тепер iще одне запитання, шефе, - сказав Енквен.
– Що означає дiя "цiлувати"? Я не знайшов вiдповiдної iнформацiї.

Здається, вперше за всi три роки навчання роботiв молодий вестибулярник не знав, що вiдповiсти своєму учневi.

– Бачиш... Це довго пояснювати. Зараз уже пiзно. Я завтра принесу тобi книжку. Почитаєш...

ГНУЧКА ТАКТИКА

Оповiдання-жарт

– Така в загальних рисах схема АЕЗТа, автоматичного екзаменатора змiнної тактики, котрого створив наш колектив, - сказав на завершення професор. Вiн протер спiтнiлi скельця окулярiв i додав: - Хочу ще раз пiдкреслити - автомат по ходу дiї безперервно змiнює методику навчання, щоразу обираючи оптимальний варiант.

На узвишшi поряд з доповiдачем стояла приземкувата металiчна фiгура. Це й був новий автоматичний екзаменатор. Час од часу вiн клiпав зеленими очима, нiби хотiв сказати: а я знаю, шановнi члени комiсiї, щось таке, про що ви навiть гадки не маєте.

– Ви скiнчили?
– запитав у професора секретар.

– Так.

– Є пропозицiя. Оскiльки зараз в iнститутi залiкова сесiя, непогано було б зразу ж залучити автомат до роботи. Його знання не викликають сумнiву. Тактику опитування вiн вибере якнайкращу i, крiм того, розвантажить хоч трохи наших викладачiв.

АЕЗТ нетерпляче переступив з кiнцiвки на кiнцiвку, розумiючи, що зараз визначиться його доля. Та хвилювався вiн надаремне: пропозицiя секретаря дiстала одностайне схвалення...

– Головне, не треба нервувати, - сказав професор, чомусь озирнувшись.

Але в коридорi було порожньо. Над дверима матово свiтилося табло: "Тихо! Залiки й екзамени!"

– Якщо станеться щось, - хрипким од хвилювання голосом знову почав професор...

– Але що може статися?
– заперечив АЕЗТ.

– Ну, хтозна, - знiяковiв професор.
– Каверзне питання, скажiмо... Чи просто трапиться матерiал iз невiдомої тобi царини...

– Що ви, сотворителю!
– мовив автоматичний екзаменатор, i в його голосi старому професору вчулось кепкування.
– На те, про що ви кажете, немає нiяких пiдстав. Надiйнiсть моїх блокiв утричi бiльша проти звичайної. А щодо обсягу iнформацiї, зафiксованої в пам'ятi, то...

– Та знаю, знаю, - пошепки перебив професор.
– Я зовсiм не про те...

Як пояснити цьому "мудриголовi", що вiн хоче сказати? Та й чи потрiбно це йому?

Професор пригадав, як вiн хвилювався напередоднi своєї першої лекцiї. Як стояв перед дверима аудиторiї, де чекали на нього студенти. Стояв i не зважувався зайти. Правда, був вiн тодi не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим рiзнився од студентiв. "Надiйнiсть моїх блокiв", - подумки повторив вiн i похитав головою.

– Я увiйду, - тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, i кiнцiвка впевнено лягла на ручку дверей.

Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, i квапливо пiшов до лiфта.

АЕЗТ провiв його поглядом, i коли професор зайшов до кабiни, штовхнув поперед себе дверi.

Студенти - двадцять п'ять пар уважних очей - пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олiвець та аркуш чистого паперу.

– Здрастуйте, - чiтко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторiю. Здавалось, вiн не помiчає на собi подекуди цiкавих, подекуди iронiчних поглядiв.

– Ну, що ж, розпочнемо, - пролунало в тишi.

АЕЗТ пiдiйшов до першого ряду й окинув усiх уважним поглядом двох фотоелементiв.

– Залiк з диференцiальних рiвнянь ви маєте скласти протягом трьох днiв, рахуючи сьогоднiшнiй.
– Вiн помовчав.
– Хто з вас уже пiдготувався? пролунало несподiване запитання.

Студенти ошелешено перезирнулися.

– Хто з вас гарно пiдготувався?
– повторив АЕЗТ запитання. Погляд його на якусь мить зупинився на бiлявiй дiвчинi в другому ряду. Та спалахнула i, рвучко пiдвiвшись, вiдрубала: