Оранжеве серце (рассказы) (на украинском языке)
Шрифт:
Енквен зупинився, мов укопаний. Тiльки у величезних його очах-блюдцях можна було помiтити неспокiйнi спалахи, що виказували напружену роботу мозку.
Мовчання тривало хвилини чотири.
– Так, звичайно, без програмування нiчого...– пробурмотiла Катя. Махнувши рукою, вона повiльно ступила кiлька крокiв до дверей. I тут Енквен швидко заговорив. Нiколи ще вiн так не поспiшав.
– Що, що?– розгублено зупинилася Катя, озирнувшись.– Нiчого не розумiю...
Тодi Енквен, легко пiдбiгши до лаборантки, взяв у неї з рук олiвець. Паперу не було. Єдиний аркушик, що на ньому Катя занотувала умову задачi, був весь покреслений. Та робот знайшов вихiд: вiн притьмом скочив до стiни i став виводити на її свiтлокремовiй поверхнi якiсь формули.
Катя напружено вдивлялася в те, що писав для неї Енквен.
– Збагнула!– нарештi вигукнула вона радiсно.
– До цього, - показав Енквен на останню формулу, - треба ще додати iнтеграл зiткнення.
– Ну, звичайно! Тут я вже упораюсь сама. Дякую, Енквене. Дай, я тебе за це розцiлую!
Та Енквен ухилився од незрозумiлої йому пропозицiї. Вiдбiгши вбiк, вiн закляк в очiкуваннi. "Наче барс перед стрибком", - подумала Катя, зачиняючи за собою дверi.
Робот вийшов iз стану нерухомостi тiльки тодi, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.
Енквен ретельно витер вiнiловою щiткою всi написи на стiнi й повiльно пройшовся по кiмнатi. Так вiн робив завжди, коли не мiг вiдшукати логiчного розв'язання якоїсь проблеми.
Непомiтно стало вечорiти. Зачувши в коридорi знайомi енергiйнi кроки, робот увiмкнув люмiнесцентну панель, i денне свiтло затопило кiмнату.
Павло Пилипович, що ступив йому назустрiч, був у доброму гуморi. Заняття роботiв на водi минули сьогоднi успiшно.
Хвилин за сорок, нагомонiвшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного вiддiлу пiдвiвся, збираючись iти.
– Отже, навiгацiйну задачу розв'язано правильно?– ще раз запитав Енквен.
– Правильно, - стоячи перед роботом i дивлячись кудись поверх нього, вiдповiв Павло Пилипович.– Але де ти взяв цю умову? Я, на скiльки пам'ятаю, не давав тобi такої задачi.
– Попутно довелося розв'язати, - ухиляючись од прямої вiдповiдi сказав Енквен.
"В нього вже є свої таємницi", - подумки вiдзначив Павло Пилипович.
– Тепер iще одне запитання, шефе, - сказав Енквен.– Що означає дiя "цiлувати"? Я не знайшов вiдповiдної iнформацiї.
Здається, вперше за всi три роки навчання роботiв молодий вестибулярник не знав, що вiдповiсти своєму учневi.
– Бачиш... Це довго пояснювати. Зараз уже пiзно. Я завтра принесу тобi книжку. Почитаєш...
ГНУЧКА ТАКТИКА
Оповiдання-жарт
– Така в загальних рисах схема АЕЗТа, автоматичного екзаменатора змiнної тактики, котрого створив наш колектив, - сказав на завершення професор. Вiн протер спiтнiлi скельця окулярiв i додав: - Хочу ще раз пiдкреслити - автомат по ходу дiї безперервно змiнює методику навчання, щоразу обираючи оптимальний варiант.
На узвишшi поряд з доповiдачем стояла приземкувата металiчна фiгура. Це й був новий автоматичний екзаменатор. Час од часу вiн клiпав зеленими очима, нiби хотiв сказати: а я знаю, шановнi члени комiсiї, щось таке, про що ви навiть гадки не маєте.
– Ви скiнчили?– запитав у професора секретар.
– Так.
– Є пропозицiя. Оскiльки зараз в iнститутi залiкова сесiя, непогано було б зразу ж залучити автомат до роботи. Його знання не викликають сумнiву. Тактику опитування вiн вибере якнайкращу i, крiм того, розвантажить хоч трохи наших викладачiв.
АЕЗТ нетерпляче переступив з кiнцiвки на кiнцiвку, розумiючи, що зараз визначиться його доля. Та хвилювався вiн надаремне: пропозицiя секретаря дiстала одностайне схвалення...
– Головне, не треба нервувати, - сказав професор, чомусь озирнувшись.
Але в коридорi було порожньо. Над дверима матово свiтилося табло: "Тихо! Залiки й екзамени!"
– Якщо станеться щось, - хрипким од хвилювання голосом знову почав професор...
– Але що може статися?– заперечив АЕЗТ.
– Ну, хтозна, - знiяковiв професор.– Каверзне питання, скажiмо... Чи просто трапиться матерiал iз невiдомої тобi царини...
– Що ви, сотворителю!– мовив автоматичний екзаменатор, i в його голосi старому професору вчулось кепкування.– На те, про що ви кажете, немає нiяких пiдстав. Надiйнiсть моїх блокiв утричi бiльша проти звичайної. А щодо обсягу iнформацiї, зафiксованої в пам'ятi, то...
– Та знаю, знаю, - пошепки перебив професор.– Я зовсiм не про те...
Як пояснити цьому "мудриголовi", що вiн хоче сказати? Та й чи потрiбно це йому?
Професор пригадав, як вiн хвилювався напередоднi своєї першої лекцiї. Як стояв перед дверима аудиторiї, де чекали на нього студенти. Стояв i не зважувався зайти. Правда, був вiн тодi не професор, а безвусий юнак-асистент, що сам мало чим рiзнився од студентiв. "Надiйнiсть моїх блокiв", - подумки повторив вiн i похитав головою.
– Я увiйду, - тим часом сказав АЕЗТ. Фотоелементи його весело блимнули, i кiнцiвка впевнено лягла на ручку дверей.
Професор махнув рукою, мов плавець, що наважився стрибнути в холодну воду, i квапливо пiшов до лiфта.
АЕЗТ провiв його поглядом, i коли професор зайшов до кабiни, штовхнув поперед себе дверi.
Студенти - двадцять п'ять пар уважних очей - пильно стежили за вайлуватою статурою нового екзаменатора. На столах перед кожним лежали олiвець та аркуш чистого паперу.
– Здрастуйте, - чiтко промовив екзаменатор, пружним кроком перетинаючи аудиторiю. Здавалось, вiн не помiчає на собi подекуди цiкавих, подекуди iронiчних поглядiв.
– Ну, що ж, розпочнемо, - пролунало в тишi.
АЕЗТ пiдiйшов до першого ряду й окинув усiх уважним поглядом двох фотоелементiв.
– Залiк з диференцiальних рiвнянь ви маєте скласти протягом трьох днiв, рахуючи сьогоднiшнiй.– Вiн помовчав.– Хто з вас уже пiдготувався? пролунало несподiване запитання.
Студенти ошелешено перезирнулися.
– Хто з вас гарно пiдготувався?– повторив АЕЗТ запитання. Погляд його на якусь мить зупинився на бiлявiй дiвчинi в другому ряду. Та спалахнула i, рвучко пiдвiвшись, вiдрубала: