Чтение онлайн

Дурницi ти варнякаєш, Грандо. Дурницi! Як це не почути, коли тут он скiльки навергано.

– Але...

– Просто вночi ти залишав свiй пост, ось i все.

– Де ж я мiг бути?

– Не знаю! Може, знову бiгав лiчити листя на деревах мiського парку чи кiлькiсть шпиць у колесах велосипедiв, що проїздять повз тебе.

– Клянуся Головною Машиною, мiстере Мельдерлiнг! Я нiкуди не вiдходив анi на хвилину. Цiлу нiч чатував.

– Чатував i не почув, як автогеном розрiзають сейф?!

– Автоген був безшумний, пане...

– Безшумний! А дверi в банк зламали теж безшумно?

Грандо винувато мовчав, похнюпивши голову.

– Старий ти, видно, став, голубе, - сказав мiстер Мельдерлiнг. За таку провину тебе належало б викинути на брухт!

– Змилуйтесь, мiстере Мельдерлiнг! Вибачте цього разу. Адже я мало не пiвтори сотнi лiт вiрою i правдою прислужуюсь Компанiї. Обiцяю, що нiчого такого бiльше не буде!

– Якби в тебе пильнiсть була так саморозвинена, як i самозбереження! Це було б непогано, дiдько б тебе взяв! Але як це ти з твоєю чутливiстю... Нi, не розумiю, - розвiв довгими, схожими на клешнi руками Мельдерлiнг.

За вузеньким вiкном сторожки ледь позначився блiдий невеселий свiтанок.

– А що це ти тулишся весь час у кутку?
– знову загримiв по паузi мiстер Мельдерлiнг.
– Нумо, вийди на свiтло.

Грандо неохоче виконав наказ.

– Iще, iще, - заохочував мiстер Мельдерлiнг, - не соромся, ось так.

Грандо перевальки вибрiв на середину сторожки, прагнучи чомусь стати до мiстера Мельдерлiнга боком. Та натреноване око начальника, здавалося, бачило все наскрiзь.

– Що це в тебе за щокою?
– крикнув мiстер Мельдерлiнг.
– Давай-но сюди! Та швидше!

Грандо, украй спантеличений, дiстав iз-за щоки й простяг своєму шефовi якийсь невеличкий предмет.

– Цього ще бракувало!
– верескливий голос мiстера нагадував крик поросяти пiд ножем.
– Вони спокусили тебе звичайнiсiньким шматочком намагнiченого залiза? Кинули тобi його, мов задрипаному собацi кiстку. I ти продав господаря! От i охороняй банк iз такими запроданцями! Негайно бiжи в майстерню i скажи, що я звелiв розiбрати тебе на деталi. Можливо, хоч транзистори та реле на що-небудь знадобляться.

Мiстер Мельдерлiнг важким поглядом провiв згорбленого Грандо, сердито подумав: "Навiть вiри не ймеш, що "Уестерн компанi" може випускати таке барахло".

Пройшовши по алеї, приречений Грандо зник за поворотом.

Мiстер Мельдерлiнг зiтхнув i подався у своїх справах, ледве чутно поскрипуючи на ходу: вiн теж був робот.

ПАРI

– Лаго, я до тебе!
– гукнув захеканий лаборант, зупинившись на мить у дверях.

– Бачу, що до мене, Джонi, - спокiйно вiдказав Лаго, копирсаючись в осцилографi.

– Слухай-но, Лаго, - сказав хлопець, - ти повинен мене виручити.

– Чому повинен?
– пробасив робот.

– Ет, не прискiпуйся до слiв. Просто я прошу тебе.

– Це iнша рiч.

– Прошу ось про що. Ти ж граєш у шахи?

– Припустимо, - поважно зронив Лаго, навiть iнтонацiєю наслiдуючи шефа.

– I граєш на рiвнi мiжпланетного гросмейстера, - гаряче додав Джонi й вiдкинув рудого чуба.

– Припустимо.

– А я...
– нiяково затнувсь Джонi, - побився, розумiєш, об заклад з людиною, Удiно з ядерного, що виграю в нього бодай одну партiю матчу.

– Матчу?

– Еге, з чотирьох партiй. Розумiєш, зiрвалося з язика.

Лаго на мить припинив роботу i здивовано подивився на людину. Тверезому мозковi робота важко було збагнути, як це можна зачинати спiрку з такими мiзерними шансами на перемогу.

– Ймовiрнiсть виграти близька в тебе до нуля, - авторитетно сказав Лаго, знову беручись до приладу.
– Удiно грає досить пристойно, а ти...
– не скiнчивши, робот безнадiйно махнув своєю велетенською кiнцiвкою.

– Знаю i без тебе. Не за тим я прийшов, - зiв'ялим голосом проказав Джонi.
– Допоможи менi, Лаго!

– Але що менi робити, лаборанте? Може, задвiйникуватись пiд тебе i схрестити шпаги з Удiно?

У вiдповiдь Джонi пробелькотiв щось радiсне.

– Проте, загримувавшись пiд людину, - казав далi Лаго, - я наражаюся на небезпеку. Як тiльки це виявиться, шеф негайно звелить розiбрати мене на деталi. Ти знаєш - такi випадки бували, i не раз. А я не маю намiру припиняти своє iснування...

В лабораторiї запанувала тиша. Лаго зосереджено копирсався в монтажi. Джонi вiдiйшов од нього й присiв на рiг столу, меланхолiйно дивлячись у простiр.

– Але я заклав свiй двотижневий заробiток, - жалiбно сказав Джонi.

– Плакали твої грошики, - добродушно вiдзначив Лаго, протираючи екран.

У кiмнатi гусла вечiрня сутiнь. Здавалося, вона вливається у вузькi й високi, схожi на бiйницi, вiкна i розплiскується по кутках.

– Послухай!
– вигукнув раптом Джонi i рвучко зiскочив на пiдлогу. Менi спала на думку одна iдея. Тобi не треба гримуватися. Ти просто прийдеш у клуб i станеш поруч з моїм стiльцем. Перш нiж зробити хiд, я простягатиму руку то до однiєї, то до другої своєї фiгури, начебто обдумуючи кращий варiант. Якщо хiд буде правильний, ти непомiтно торкнешся пiд столом моєї ноги, i я знатиму, як ходити.

Лаго вiдiрвавсь од роботи i з цiкавiстю слухав Джонi. Робот був зовсiм молодий. Йому не виповнилося й чотирьох лiт, i вiн не встиг iще засвоїти всi можливi хитрощi, на якi йдуть подеколи його творцi - люди. Окрiм того, курс пристосування до обставин читали роботам, як вiдомо, тiльки на шостому роцi їхнього життя.

– Але ж хто-небудь може помiтити?
– сказав Лаго, коли Джонi замовк.

– Дурницi, - палко заперечив Джонi.
– В клубi буде таке стовковисько... Ставки ростимуть, мов на дрiжджах... Ну, то як?
– Джонi опустив на плече Лаго руку.
– Згода?

– Коли гра?

– Сьогоднi ввечерi.

– Нi, - сказав Лаго, подумавши, - не прийду.

– Але чому?

– Зайнятий, бачиш?
– робот кивнув на розкиданi нутрощi приладу. Завдання шефа.

Джонi зрозумiв, що це квола вiдмовка: як правило, шеф перевiряє виконання такого роду завдань по суботах, а сьогоднi тiльки четвер. Та Джонi знав - сперечатися з Лаго в таких випадках надаремне. Отож вiн вирiшив застосувати останнiй засiб, ризикований i суворо заборонений.

– Ось що, Лаго, - голос Джонi був вкрадливий i змовницький.
– Ти хотiв би дiстати новий нейтритовий клапан для серця?