Чтение онлайн

– Ви все ще менi не вiрите, товаришу Северсон!
– докiрливо сказав хлопець.
– А скiльки разiв я уже довiв, що нiколи не брешу. Та й навiщо я мав би вигадувати?.. Ця естакада справдi є стартовою дорогою ракетопланiв на Мiсяць. А для мiжпланетних кораблiв повiтря не потрiбне. їх рухають ракети, це ми в школi вже вивчали... Та запитайте хоч би в товаришки Алени Свозилової - отiєї, що дзвонила сьогоднi на електростанцiю до тата. Вона щойно прилетiла з Мiсяця i увечерi прийде до нас.

Северсон замислився.

– Ти дуже милий супутник, Митю, i я не хотiв би тебе будь-чим образити. Але ти раз у раз готуєш менi такi сюрпризи, що я пiсля них ледве отямлююсь... Отже, ти кажеш, що людина вже потрапила на Мiсяць... Якщо ти й цього разу правий, я тобi урочисто обiцяю не дивуватись бiльш нi з чого.

Митько почав говорити про перспективи польотiв у зоряний Всесвiт, але Северсон слухав неуважно. Його уява марно намагалась намалювати образ жiнки, яка пролетiла безповiтряним простором i побувала на Мiсяцi... Що вона там бачила? Про що розповiдатиме?

Аеродром вже давно зник з поля зору. Вертолiт легко знижувався над широким майданчиком, який з'єднував обидва крила висотного будинку, де жила родина Зайцевих.

Роздiл X

Дiвчина

з Мiсяця

Як i слiд було сподiватись, Митько повiв гостя насамперед до своєї робочої кiмнати, заставленої моделями рiзноманiтних кораблiв та лiтакiв.

– Оце й є та "Iскра", що лiтає на Мiсяць,- пояснював вiн жваво.- Не розумiю, в чому рiч, але моя модель досi погано працює. Це вже друга. Перша, керована по радiо, кудись залетiла. Немає вже й "Струменя", якого ви отодi знайшли...

Хто знає, скiльки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємницi свого маленького царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева;

– Доки ти мучитимеш гостя, вiчний копирсайло? На столi холоне вечеря, а Аленка пiсля подорожi Космосом, мабуть, таки добре зголоднiла.

– Товаришка Свозилова вже прийшла?
– радiсно вигукнув хлопець i помчав з кiмнати.

– От невихований!
– посмiхнувся вслiд йому Зайцев.
– Ну, то ходiмте, прошу.

Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цiкавостi. Жiнку з Мiсяця вiн уявляв собi, сам не знаючи чому, блiдою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на верандi сидiла звичайна засмагла дiвчина i про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко пiдвелась i зробила кiлька крокiв йому назустрiч.

– Я - Алена Свозилова... Петро Iванович не хотiв менi говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. I справдi, сюрприз удався. Вчора ми з академiком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрiнусь з вами так скоро.

Северсон зовсiм знiяковiв. Виручив його Зайцев:

– Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановнiших гостей, анiж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жiнка не цiкавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер - прошу до столу.

Северсон вдавав, що цiлком зайнятий вечерею, i тiльки час од часу крадькома поглядав на "дiвчину з Мiсяця". Здавалось, вона не помiчає цих поглядiв, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова iшла про щось вiдоме тiльки їм двом.

– ...Гадаю, що суперечка про сигнали iз Всесвiту незабаром скiнчиться. її виграє Навратiл, це вже точно.

– Хiба вдалося розшифрувати загадковi знаки?

– Нi, бо це не знаки, а суцiльна передача.

– Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!

– Ти б хотiв усе зразу!
– посмiхнулась Алена.
– Вистачить i того, що встановив учора Чан-су. Вiн довго сушив собi мозок: чому Проксима передає на стiлькох хвилях одночасно i чому на кожнiй хвилi чути iншi сигнали? "Я запевняю, - заявив вiн нещодавно, - що приймач з амплiтудною модуляцiєю нам зовсiм не пiдходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом..." Це означає, любий Петре, що створiння з Проксими надсилають для нас не кiлька програм водночас, як ми досi гадали, а тiльки одну, з якої ми перехоплюємо окремi уривки. Навiть хлопчисько мiг би зрозумiти, що Чан-су - правий. Але Цаген, як завжди...

– Стривай, стривай!
– махнув рукою Зайцев.
– Що ж, власне, виявив учора Чан-су?

– Не перебивай!
– жартiвливо розгнiвалась Алена.
– Незабаром пiсля тiєї розмови Чан-су полетiв на Землю i повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкцiї. Вчора його припущення пiдтвердилось: з допомогою нової апаратури вiн встановив, що iмпульси на рiзних частотах взаємопов'язанi. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевiзiйну програму невiдомих створiнь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, агробiологи, твердимо давно: наша Земля - не єдина планета, на якiй життя досягло високого ступеня розвитку.

– А я радiв!
– скептично похитав головою Зайцев.
– Я сподiвався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою "атомна електростанцiя", а виявляється, вони там, нагорi, фантазують!.. А що, коли правий не Навратiл, а Ватсон? Чому не можуть випромiнювати радiохвилi з фазово-частотною модуляцiєю якiсь там розжаренi газовi туманностi?

– З таким же успiхом i крокодил може розмовляти iспанською мовою! розсердилась Алена.
– Навратiл мене посилає, щоб я запросила тебе спiвробiтничати з нами, а ти спiлкуєшся з Ватсоном проти нас!

– Однак, Аленко, ти вже не розумiєш жартiв! Оце так ти змiнилась на Мiсяцi?.. Не знаю, чим би я мiг стати в пригодi Навратiлу, але ти ж знаєш, що вас не зраджу... А втiм, поговоримо про це згодом. Товариство, мабуть, вiтало б бiльше веселi розваги. Чи не зайти нам краще до Парку культури й вiдпочинку?

Пропозицiя Зайцева припала усiм до смаку, особливо Северсону, який майже нiчого не розумiв з розмови, хоч слухав дуже уважно. Розпитувати "дiвчину з Мiсяця" вiн побоявся, щоб не здатися їй смiшним.

***

У величезному, повному народу парку Северсон та Алена Свозилова, затримавшись бiля одного з атракцiонiв, загубили своїх супутникiв.

– Ми тепер навряд чи знайдемо їх серед такої маси людей, але це не страшно. Зустрiнемось з ними бiля головного павiльйону, - заспокоювала його дiвчина.
– А поки що покладiться на мене. Я тут добре все знаю; недалеко звiдси унiверситет, де я вчилась... Ну, то куди ми пiдемо?

– Знаєте куди?
– посмiхнувся Северсон.
– До аеродрому!