Чтение онлайн

Пiлот майстерно приземлив апарат за кiлька десяткiв метрiв вiд головного входу в пiдземний металургiйний завод.

Наваров, лiкар заводської лiкарнi, вже чекав на вчених. Вибiгла назустрiч їм i Алена Свозилова, - така блiда, що Цаген аж злякався.

– Життя Северсона в небезпецi!
– кричала вона, насилу переводячи дух.
– Навiщо тiльки я брала його з собою!

Лiкарня була поруч заводу. Через кiлька секунд вченi вже заходили до залу, де лежав Северсон. Пацiєнт не рухався.

– Спить...
– сказав лiкар у вiдповiдь на нiме запитання вiдвiдувачiв.
– Все гаразд. Вiн звихнув ногу, а слiдом за тим у нього почався серцевий припадок.

– Як же це трапилось?
– стурбовано запитав Чан-су.

– Двi години тому черговi спостерiгачi перехопили по радiо одчайдушний заклик. Невiдомий двiчi закричав: "Допоможiть!" - а потiм ще кiлька хвилин було чути хрипiння. Бiдолаха не вказав мiсця, де перебуває... Цей заклик почув i Северсон. Вiн забув, що радiоприймач скафандра не дає можливостi визначити напрямок звуку, помчав на допомогу, але, непризвичаєний до зменшеної сили тяжiння, упав пiд час стрибка через камiнь i звихнув собi ногу. Серцевий припадок стався вже тут... Зараз йому легше.

– А той нещасний, що благав про допомогу?

– Його й досi не знайшли.

– Кого не вистачає?

– Iнженера Фаухера. Виходячи з заводу, вiн сказав, що йде подивитись на випробування швидкiсної ракети. З центрального входу звернув лiворуч... Зараз вирушає в дорогу рятувальна група, щоб оглянути склади пiд головним валом кратера.

– Прошу, скажiть їм, щоб зачекали, я пiду з ними теж, - попросив Чан-су.

– I я, - вирiшив Цаген.
– Одверто кажучи, я не розумiю, що могло трапитись? Сьогоднi, якщо судити з передачi головної станцiї, метеоритного дощу не було...

Рятувальна експедицiя рухалась вперед у густому напiвмороку тiнi вiд прямовисного валу кратера. В сяйвi прожекторiв з темряви проступали гострi скелi та каскади застиглої лави.

Бiля пiднiжжя хаотично нагромаджених горбiв експедицiя звернула в гори понад вертикальною кам'яною стiною.

– Слiди!
– вигукнув чоловiк, що йшов попереду.

Справдi: шар нiжного сiро-блакитного попелу на вузькiй стежцi був порушений. Мiсцями були виразно виднi вiдбитки важких черевикiв скафандра. Цi слiди змусили всiх насторожитись: iнженеру Фаухеру в цiй пустелi нiчого було робити. Куди ж вiн прямував?

Одинокий пiшохiд тримався створеної природою стежки ще кiлькасот метрiв. I вiн, i люди, якi йшли його слiдами, мусили пересуватись з великою обережнiстю, бо з лiвого боку була прямовисна стiна, а з правого зяяло провалля. Там, де стежка повертала лiворуч, слiди загадково уривались.

Може, Фаухер подерся на скелю? Нi, цим шляхом пройти вiн не мiг: згори пiддашком нависала зморшкувата хвиля лави. Отже, спустився вниз?

– Треба зазирнути в провалля...
– сказав Чан-су.
– Тут, безперечно, щось трапилось: погляньте, як розворушено шар пилу край майданчика...

Члени рятувальної групи прикрiпили до скелi мотузяну драбинку, i Цаген почав спускатись у темну ущелину. Вiн ще не добрався й до дна, як побачив людину в скафандрi. Кинувся до неї. Присвiтив лiхтариком.

– Друзi, до мене!.. Фаухер тяжко поранений, вiн спливає кров'ю.

За кiлька секунд всi були вже внизу.

– Мертвий...
– тихо сказав один з учених.

– Порвано скафандр... Ззаду на поясi i ось, на лiвому боцi...

Всi схилили голови.

– Швидше до лiкарнi!
– вигукнув Чан-су.
– Можливо, його ще врятують повним переливанням кровi!

Але було вже пiзно: iнженера Фаухера повернути до життя не вдалось.

***

Спалахнув екран службового телевiзора в кабiнетi академiка Навратiла, i на ньому з'явилось лукаве обличчя Шайнера.

– Вiтаю вас, великий завойовнику Всесвiту!
– вигукнув вiн задерикувато.
– Я хотiв зробити вам сюрприз тiльки тут, на Мiсяцi, але не можу бiльше стримати себе... Чи хоч припускаєте ви можливiсть того, що шiсть годин тому я запустив експериментальну ракету, яка нинi мчить з швидкiстю п'ятдесят тисяч кiлометрiв на секунду?!

– Яку ракету, любий?
– iронiчно посмiхнувся Навратiл.
– її закiнчать монтувати тiльки пiслязавтра!

– А ми були такi нетерплячi, що виготовили таку саму ракету самотужки, на наших заводах.

– Гм... Це дуже мило з вашого боку, але боюсь, що спроба не вдасться. Гадаю, що вам бракує удосконаленого приймача радiосигналiв ракети. Не забувайте, що зi збiльшенням швидкостi на основi принципу Допплера буде змiнюватись i частота радiо коливань. А головне: наша ракета буде рухатись за найдосконалiшою системою використання атомної енергiї на сiмдесят дев'ять процентiв...

– ...що запропонував Зайцев, знаю!
– перебив Шайнер.
– Справа в тому, що наша ракета рухається за тiєю ж системою. Iнженер Зайцев позичив нам копiю проекту, надiсланого вам. А приймач у нас також удосконалений, системи академiка Чан-су. У нього в цiй галузi чималий досвiд, завдяки полюванню на сигнали з Проксими.

Навратiл з хвилину не мiг отямитись вiд здивування.

– Це блискуча iдея, дякую вам за допомогу! Але чому ви не повiдомили мене про це ранiше? Ми могли б зекономити час для iнших невiдкладних справ.

– Я теж думав так само, але зрештою сказав собi: "Хлопче, а що, коли пiд час випробування що-небудь зiпсується? А так ти собi тим часом гарненько розкриєш усi недолiки, усунеш їх, а дослiд повторимо".

Академiк Шайнер оглянувся:

– Хвилиночку, зараз до мене прийшли повiдомити, як iде справа. Ну, хлопцi, скiльки?

– Вiсiмдесят тисяч - i кiнець!

– Як це? Який кiнець?

– Зверх п'ятдесяти тисяч швидкiсть наростала нерегулярно, а хвилину тому ракета замовкла зовсiм. Навратiл зблiд:

– Не може бути, щоб здiйснилось пророкування Ватсона! Хiба це можливо, щоб тiло, яке летить з швидкiстю близько сто тисяч кiлометрiв на секунду, розпалось на атоми?!

– Даруйте, я перевiрю апарати, чи не трапилось якогось пошкодження, i за хвилину викличу вас знову, - перепросив Шайнер, i його обличчя зникло з екрана телевiзора.

Навратiл пiдвiвся з крiсла i почав нервово походжати по кiмнатi.

Нарештi заблимало червоне свiтло виклику.

– На жаль, не можу вас нiчим порадувати, - сухо сказав Шайнер.
– З приймачем усе гаразд, а ракета мовчить. Навряд чи можна припустити, що зiпсувалась апаратура. Для гарантiї ми встановили три автоматичнi передавачi; коли б вийшов з ладу один, ми чули б сигнали iнших.