Чтение онлайн

Алена глянула на нього з неприхованим подивом:

– А хiба ви не живете в цей час?

– Як вам сказати... Менi здається, що я не живу, а... а тiльки спостерiгаю.

– Може, ми не досить уважнi до вас?
– стурбувалась дiвчина. Поводимось з вами, як з чужим?

– Ви мене не так зрозумiли. Я хотiв сказати, що я й досi мiж вами як гiсть... А менi хотiлося б...

– Працювати з нами?
– швидко пiдхопила Алена.
– Так. Але ж я нiчого не вмiю й не знаю.

– Тс-с-с!
– прошепотiла дiвчина, бо шум у залi стих.
– Поговоримо про це увечерi.

На трибуну вийшов академiк Ватсон. Як завжди, вiн почав пiдступно:

– Не думайте, шановнi друзi, що я завжди стаю в опозицiю з принципу. Просто, як вчений, я зобов'язаний захищати правду, в якiй переконаний... Отож я й хочу насамперед порушити питання про доцiльнiсть подорожi до уявних людей на планетi Iкс.

Не маю сумнiву, що в сонячнiй системi Проксими Центавра також iснує життя в найрiзноманiтнiших формах. Адже знайшли ми його зрештою i на Венерi та Марсi. Проте не випадково, що на цих планетах життя не розвивалось точно так, як на Землi. Коротко кажучи, ми не знайшли там iстот, якi стояли б на такому високому ступенi розвитку, на якому перебувають люди. Та це й закономiрно. Зважте лиш, вiд скiлькох факторiв залежить вище життя на нашiй Землi! Вiд складу атмосфери, вiддаленостi планети од Сонця, вiд її величини та нахилу осi, вiд структури гiрських шарiв, обiгу води i так далi, i таке iнше. Змiнiть бодай один фактор, - наприклад, склад атмосфери, - i життя на Землi або загине, або повернеться до примiтивних форм. Щоб виникло життя таке багатогранне i пишне, як на нашiй планетi, повиннi бути точно такi умови. Пiдрахуємо ту величезну кiлькiсть факторiв i спробуємо на основi теорiї ймовiрностi визначити, скiльки планет, схожих на нашу Землю, ми можемо знайти в радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв. Виявляється - жодної!

Я не хочу стверджувати, що нiде у Всесвiтi не iснує мислячих створiнь, схожих на нас. Але я не вiрю, що ми їх знайдемо одразу ж у сусiднiй сонячнiй системi. Логiка заперечує це.

Проте я не бiолог i не можу цього питання розв'язати остаточно.

Далеко серйознiше заперечення є в мене з точки зору фiзики, яка є моїм основним фахом. Академiк Навратiл припускає, що лiтак може досягнути в мiжзоряному просторi половини швидкостi свiтла, тобто сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв на секунду. Я пiдкреслюю слово "припускає", бо для цього припущення немає нiякого наукового грунту. Взагалi це ще невiдомо, чи може речовина витримати таку швидкiсть, а головне - чи витримає її людина?

Я вважаю, що речовина при швидкостi понад сто тисяч кiлометрiв на секунду втратить сили зчеплення i розпадеться на атоми. Просто вибухне. Звернiть увагу, що нiде у Всесвiтi ви не знайдете тiла, яке б рухалось з такою шаленою швидкiстю. Я переконаний, що речовина з такою швидкiстю не може навiть рухатись...

Далi: як хоче академiк Навратiл приземлитись з таким велетенським кораблем будь-де на планетi? I як потiм стартуватиме, бо слiд тверезо припускати, що на Проксимi вiн не захоче лишитись назавжди?

Не забувайте також про принцип Допплера, який нам говорить, що при половиннiй швидкостi свiтла екiпаж корабля не побачить зiрок нi перед собою, нi за собою, бо лiнiї спектрiв так зсунуться, що свiтло якого завгодно кольору стане для людського ока невидимим.

Я ще не вивчав детально проекту академiка Навратiла, але недолiки, якi я зазначив, впадають в око вже з першого погляду. Не маю сумнiву в тому, що знайду багато

серйозних похибок так само i при детальному вивченнi проекту, на основi яких доведу вам, що проект Навратiла - нездiйсненний...

Слова попросив академiк Хотенков, керiвник дослiдницького Iнституту мiжпланетних польотiв...

– Мабуть, ви всi усвiдомлюєте, що в дискусiї, яка розгорнулась з приводу проекту академiка Навратiла, вирiшується питання далеко важливiше, анiж суперечка двох учених. Тут йдеться про те, чи наважимось ми подолати вiдстань мiж двома зiрками, чи цю думку заздалегiдь оголосимо безнадiйною.

Нiхто не заперечує, що йдеться про дуже смiливий експеримент. Але хiба не потрiбно було стiльки ж вiдваги, щоб людина вперше сiла в ракету i вирушила космiчним простором на Мiсяць? Або зважилась на першу небезпечну подорож до Венери? Тодi, правда, людина вже володiла невичерпною атомною енергiєю, але ще не знала всiх небезпек, якi чигали на неї в мiжпланетному просторi. Не було в кого запозичити досвiду, довелось покладатись тiльки на розрахунки.

Незважаючи на це, людина вже розбила пута, якi тримали її на Землi, i хоробро ступила у Всесвiт. Ми всi знаємо краще за iнших, яке величезне наукове значення мали тi першi подорожi.

Нема сумнiву, що проект академiка Навратiла цiлком вiдповiдає прагненням та зусиллям людства продовжувати свою подорож за знаннями. Мабуть, я говорю вiд iменi бiльшостi, стверджуючи, що ми цей проект палко вiтаємо. Поки що я його переглянув побiжно; для остаточного рiшення будуть потрiбнi бiльш, iрунтовне вивчення та дослiди, але й так можна смiливо заявити, що проект - науковообгрунтований i старанно продуманий майже до деталей. Тому я не згоден iз запереченнями академiка Ватсона, як не погоджуюсь i з його поглядами на iснування людства.

Його висновок, що в радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв тiльки наша Земля має умови для розвитку мислячих створiнь, - ненауковий. Настiльки ненауковий, що навiть нагадує твердження середньовiчної церкви, яка заявляла, що Земля є центром Всесвiту. Життя на Землi справдi зумовлене багатьма факторами, але це ще не значить, що таке ж складне життя не може розвиватись i за iнших умов.

Ми дуже поважаємо наукову працю академiка Ватсона б галузi фiзики. Але його твердження про виключнiсть людини у Всесвiтi ми повиннi якнайрiшучiше вiдкинути, як непрогресивне i навiть реакцiйне. Поки що ми дослiдили тiльки нашу сонячну систему. Що нам дає право стверджувати, що нi в одному з тисяч свiтiв у радiусi п'ятнадцяти свiтлових рокiв нема життя, схожого на те, яке є в нас на Землi?

Я не згодний також з твердженням академiка Ватсона, що речовина не може рухатись з половинною швидкiстю свiтла. Загальновiдомо, що матерiальнi частки космiчних променiв летять мiжпланетним простором майже з такою швидкiстю. Найбiльше мене вразив сумнiв, чи витримає таку швидкiсть людина. Це менi нагадує час появи залiзниць, коли деякi вченi запевняли, що людина не може витримати бiльшої швидкостi, нiж сорок кiлометрiв на годину. Вони забували при цьому, що в цей же час летять Всесвiтом разом з усiєю земною кулею з швидкiстю тридцять кiлометрiв на секунду.

Можливо, що в проектi академiка Навратiла буде потрiбно ще багато чого виправити i вдосконалити, але ясно також i те, в чому я глибоко переконаний: цей проект буде рано чи пiзно реалiзований. Гадаю, що час, коли людина наважиться переступити межi нашої сонячної системи, вже не за шрами.

– Правильно! Правильно!
– закричала, не стримавшись, Алена. Але її голос потонув в оглушливих аплодисментах.

Навратiл знову взяв слово. Зачекав, поки зал замовк.

– Я хотiв би вiдповiсти на деякi заперечення академiка Ватсона, сказав вiн тремтячим вiд хвилювання голосом.- Я повинен признатись, що при розробцi проекту я їх ставив перед собою також. Над проблемою приземлення гiгантського корабля на планетi ми, наприклад, сушили собi голову дуже довго. А сьогоднi це здається менi смiхотворним запитанням, бо вихiд, який запропонувала агробiолог Свозилова, був настiльки очевидний i простий, що, певно, здивує так само i вас. Великий ракетний корабель не приземлятиметься взагалi...

Зал зашумiв.

– На планету приземляться тiльки меншi допомiжнi лiтаки, якi будуть прикрiпленi до тулуба гiганта...
– продовжував академiк пiсля короткої паузи.
– Бiльший, - скажiмо, материнський, - корабель перетвориться на штучний супутник, який буде без подальшого використання енергiї обертатись навколо планети за iнерцiєю. Це, по-перше, полегшить встановлення зв'язку з Землею, а по-друге, вiн легко знову перетвориться на мiжзоряний корабель, призначений для тривалої подорожi Всесвiтом.