Чтение онлайн

– Це - росiйський шрифт!
– вигукнув Северсон i швидко почав читати: "На цьому мiсцi приземлилась перша ракета, запущена з Землi на Мiсяць. Честь i слава великому Цiолковському, який показав нам шлях у Всесвiт! Слава науцi, яка увiнчала людство вiнком перемоги над космiчним простором!" - Вiн замовк, пильно подивився на всюдихiд.
– I хто ж отой щасливець, що першим став на поверхню Мiсяця?

– Оцей всюдихiд, його екiпажем були тiльки керованi по радiо апарати. Пiсля приземлення, - вiрнiше, примiсячення, - ракети всюдихiд виїхав з неї на оцю рiвнину. Телевiзiйнi камери були тими першими очима, що глянули на Мiсяць зблизька i передали зображення на Землю. Пригадую цю хвилюючу мить так яскраво, наче це було вчора, а я ж тодi ходила в перший клас! Ту передачу з Мiсяця ретранслювали всi телевiзiйнi станцiї свiту...

Мандрiвники ще якийсь час оглядали рiвнину Перемоги, а потiм в навушниках шоломiв їхнiх скафандрiв пролунали сигнали виклику; на зоряному небi з'явились два рухомi яснi вогники, - наближався рятувальний ракетоплан.

По гостей прилетiв сам академiк Шайнер. Вiн радiсно привiтав Алену i Северсона, з захопленням розповiдав їм про особливостi мiсць, над якими пролiтав ракетоплан, прямуючи до кратера Тiхо. Однак полiт тривав недовго. Незабаром лiтальний апарат опустився на дно широкого кратера, пасажири пересiли у всюдихiд, i машини попрямували до неосвiтленої частини плоскогiр'я.

Академiк Шайнер замовк. Вiн тiльки чомусь лукаво посмiхався, поглядаючи то на Северсона, то на Алену. Скидалось на те, що вiн пiдготував їм якийсь сюрприз.

I справдi, тiльки-но вони проїхали останню освiтлену сонцем скелю, що самотньо стирчала на рiвнинi, як у свiтлi прожекторiв перед ними з'явилась величезна мереживна конструкцiя, схожа на поставлений похило залiзничний мiст.

– Як у вас справа з стартовою естакадою?
– поцiкавилась Алена, ковзнувши поглядом по фермах конструкцiї.

– Непогано, - з пiдкресленою байдужiстю сказав академiк.
– За двi години буде готова.

– Готова? Не може бути!
– дiвчина подивилась на Шайнера з недовiрою. Адже ви запевняли, що на естакаду ми можемо розраховувати не ранiше як за п'ять днiв.

Академiк знизав плечима i знову хитро посмiхнувся:

– Що вдiєш - "все вже готове, готове, готове!" - затягнув вiн арiю з "Проданої нареченої".
– Це - наш сюрприз номер один... А як вашi справи з монтажем експериментальної ракети?

– В середу має бути закiнчена. В четвер її переправлять сюди. Прилетить не тiльки Навратiл з представниками Академiї, а й Ватсон. Мабуть, сподiвається побачити нашу невдачу на власнi очi, щоб потiм висмiяти нас.

– Подивимось, хто смiятиметься останнiм! Цiлком можливо, що саме я! загадково сказав Шайнер.
– Почекаємо до завтра.

– А що буде завтра?

– Ви цiкава, як усi жiнки!
– посмiхнувся академiк.
– Не скажу. Навмисне не скажу... I - пробачте менi - я повинен зараз податись до обсерваторiї. Поки я звiльнюсь, - годинки так через двi, - ви маєте змогу оглянути нашi пiдземнi заводи. А потiм я покажу вам дуже iнтересну рiч...

Алена i Северсон скористались з поради, але великого задоволення вiд огляду пiдземних заводiв не дiстали. Те, що колись причарувало б i захопило їх, стало тепер звичайнiсiньким, буденним. Лiнiї автоматичних верстатiв працювали так само чiтко, як i на Землi; всiма процесами керували такi ж розумнi електронно-обчислювальнi машини,- тож хiба не все одно, де мiститься завод?

Але коли мандрiвники знову пiднялись на поверхню Мiсяця, вони побачили таке, що аж закам'янiли в першу мить: в коритi стартової естакади, в її нижнiй частинi, виблискувала величезна металева ракета.

– Це - марево чи галюцинацiя?!
– вигукнула Алена.
– Ви бачите, Лайфе?

– Але ж це...
– вiн теж був здивований до краю - Це ж наша експериментальна ракета! Як вона сюди потрапила з Праги?

– Ракета, але не ваша!
– пролунав у навушниках голос академiка Шайнера.
– Оце й є мiй сюрприз номер два. Сподiваюсь, колега Навратiл не гнiватиметься на мене, якщо я перевiрю граничну швидкiсть ракети трохи ранiше, анiж зробить це вiн з представниками Академiї? Можливо, моя спроба допоможе вдосконалити його ракету ще перед запуском.

Коли б раптом перед Аленою провалилась земля, дiвчина не була б здивована дужче.

– Мовчите - отже, не заперечуєте, друзi!
– переможно сказав Шайнер. Ну, то йдiть до мене. Експеримент ми почнемо незабаром.

Чудно було слухати оцей голос у навушниках: на довгi гони нiде нiкого, а чути так, нiби Шайнер стоїть зовсiм поруч. А й справдi, де вiн є?.. Невже ота цяточка, що суне повiльно вiд стартової естакади назустрiч гостям з Землi?

– Швидше, друзi, швидше. Баритись не можна.

Северсон i Алена прискорили ходу. Через кiлька хвилин - уже втрьох вони зайшли до, бункера управлiння, осторонь стартового майданчика. Там на них чекали помiчники академiка Шайнера бiля астронавiгацiйної апаратури супроводження польоту ракети.

– Все перевiрено?
– запитав академiк.
– Так, - вiдповiв один з помiчникiв.

– Старт!

З срiбного тулуба ракети раптом вирвалось яскраве червоне полум'я; вона просто пiдскочила похилим ажурним мостом, покинула його вже з швидкiстю блискавки, прокреслила довжелезну багряну риску на зоряному небi i зникла з очей.

Роздiл XIX

Смерть

у пустелi

– Чи не хочете прослухати надзвичайну музику?
– запропонував Цаген, заходячи до кабiнету Чан-су.

– Може, ви склали кантату на честь невiдомої планети?
– посмiхнувся Чан-су, натякаючи на схильнiсть Цагена до складання гiмнiв на честь Всесвiту.

– Нi, цього разу невiдома планета склала собi кантату сама. Щойно менi вдалось прийняти i записати на стрiчку майже всю програму. Це якийсь концерт; одверто кажучи, не дуже приємний для вуха людини. I все ж уявляю, як скривиться Ватсон, коли його почує!.. Зараз передають якусь лекцiю. Ходiмте, послухаєте, яке це чудесне скиглiння!

Вченi вже попрямували до лабораторiї, коли це з вiдеофону раптом пролунав голос чергової з Центральної станцiї:

– Викликаємо товаришiв Цагена i Чан-су... Вам треба негайно прибути до лiкарнi кратера Тiхо...

– Може, сталося нещастя пiд час спроби Шайнера?
– стурбувався Чан-су.

– Не повинно б...
– знизав плечима Цаген.
– Адже ракета стартувала нормально... В усякому разi, треба поспiшати.

Через кiлька хвилин ракетоплан покинув обсерваторiю на Пiвденному полюсi Мiсяця i попрямував на пiвнiч, до кратера Тiхо.