Чтение онлайн

В нього вп'ялись погляди всiх присутнiх. Академiк Ватсон нервово пiдсмикує комiрець, академiк Навратiл гладить долонею колiно. Видно, що обидва хвилюються.

– Суперечку про суть сигналiв з Всесвiту, яка виникла мiж академiками Навратiлом i Ватсоном, розв'язано...

– Чому вiн говорить так повiльно? Це мене дратує!
– прошепотiла Алена, схиляючись до Северсона.

– ...Зараз ми вже пересвiдчились, що Проксима або, вiрнiше сказати, одна з планет, що обертається навколо неї, надсилає не окремi сигнали, а дуже складно промодульовану справжню програму. З допомогою спецiальних приймачiв нам пощастило вiдтворити уривки з цiєї програми... Прослухайте їх, прошу, у безпосереднiй переданi з Пiвденної обсерваторiї...

Чан-су натиснув на кнопку. На великому срiблястому полотнi з'явилось зображення обсерваторiї. Перед складним приладом з численними екранами сидiв спиною до глядачiв чоловiк з навушниками на головi.

Ось вiн покрутив кiлька ручок. У гучномовцi почулись сигнали, що нагадували телеграфнi знаки рiзної тривалостi та тону.

Раптом знаки перетворились на дивовижнi голоси, потiм пролунала вересклива музика.

– Це аж нiяк не доводить, що звуки надсилають мислячi створiння! вигукнув академiк Ватсон.
– Така плутанина тонiв може виникнути i при випадковому групуваннi випромiнювання водневих вибухiв у туманностях!

– Ми передбачали таке заперечення, - спокiйно продовжував Чан-су. Ось фонограма. А поруч неї - запис голосу людини...

На полотнi з'явилась химерна хвиляста лiнiя, потiм ще одна.

– Звернiть увагу, прошу: обидвi фонограми дуже схожi. Звiсно, розгадати смисл фраз, якi передаються, надзвичайно важко. Але нема сумнiву в тому, що їх передають з планети бiля Проксими мислячi створiння, з досить високою культурою...

У залi пролунали оплески. Слово взяв академiк Шайнер.

– З допомогою надпотужного передавача на Мiсяцi ми пробуємо налагодити зв'язок з iстотами на Проксимi. Рано чи пiзно нам вдасться це зробити. Складнiсть полягає в тому, що ми не знаємо нi їхньої мови, нi способу мислення. Проте є закони, якi лишаються незмiнними для всього Всесвiту. Я маю на увазi математику... Пропоную почати з основ геометрiї - теореми Пiфагора. На Проксимi, звичайно, вона називатиметься зовсiм iнакше, однак її спiввiдношення лишаться. Тож давайте проекзаменуємо мешканцiв Проксими, чи знають вони цю теорему.

По залу прокотився веселий шум, але академiк Шайнер продовжував:

– Це буде дуже просто: надiшлемо спочатку три, потiм чотири, i, нарештi, п'ять сигналiв, - тобто потурбуємо дiдугана Пiфагора з його твердженням, що три в квадратi плюс чотири в квадратi дорiвнюються п'ятьом у квадратi... Якщо Проксима ствердить цей результат, то ми...

У аплодисментах, якi залунали в залi, потонули останнi слова вченого.

На кафедру вийшов академiк Навратiл.

– Я хотiв би запропонувати iнший проект, щоб переконатись в iснуваннi мислячих створiнь на невiдомiй планетi...
– сказав вiн повiльно, i голос його трошки затремтiв.
– Пропоную вирушити до сусiдньої сонячної системи i подивитись на власнi очi...

Зал загудiв глухо, стривожено.

– Це неможливо! Як ви гадаєте подолати вiдстань

бiльшу за чотири свiтлових роки?
– скептично озвався академiк Ватсон.

– Визнаю, що мiй проект звучить досить фантастично, але хiба досi нам не доводилось долати перепони, якi здавались непереборними?.. До двадцять сьомого червня тисяча дев'ятсот п'ятдесят четвертого року багато чого здавалось неможливим. Однак того дня, з пуском першої атомної електростанцiї в Радянському Союзi, почався атомний вiк. Людство оволодiло невичерпним джерелом величезної енергiї. З її допомогою воно перетворило пустелю Сахару на квiтучий сад i витiснило льодовики Арктики майже до Пiвнiчного полюса. Завоювало Мiсяць i дослiдило iншi планети нашої сонячної системи. Продовжило людське життя та скоротило вiдстанi. Навчилось змiнювати елементи, здiйснивши таким чином заповiтну мрiю алхiмiкiв. Перетворило шкiдливе колись радiоактивне випромiнювання на зброю в боротьбi проти мiкробiв... Насмiлюсь сказати, що з такою енергiєю людина не може назавжди лишитись ув'язненою в межах нашої сонячної системи. Iнтереси науки вимагають, щоб ми зазирнули трохи далi. Ось чому я пропоную побудувати космiчний корабель, який буде здатний подолати гiгантську вiдстань в чотири свiтлових роки, його детальний проект я виношу на обговорення Всесвiтньої Академiї наук. Познайомлю вас зараз тiльки з головними даними...

На проекцiйному полотнi з'явився схематичний розрiз мiжзоряного корабля.

– В розробцi проекту взяли участь кiлька вiдомих вчених з рiзних країн, - продовжував Навратiл.
– Корабель має бути досить великим, приблизно як океанський лайнер...

– З якого ж матерiалу ви хочете побудувати отакого велетня? Наймiцнiша конструкцiя буде розтрощена власною вагою!
– зауважив Ватсон.
– Припустимо, що вам, кiнець кiнцем, вдасться його побудувати. Звiсно, потiм з такого корабля можете зробити музей, бо на ньому нiколи не вiдiрветесь вiд Землi.

– Звичайно, товариш Ватсон правий, - посмiхнувся Навратiл.
– Але тому, що нам потрiбний не музей, а мiжзоряний лiтак, яким ми хочемо потрапити на Проксиму, то побудуємо його краще зразу на Мiсяцi, де вшестеро менша сила тяжiння дасть нам можливiсть спорудити бiльш смiливу конструкцiю, а вiдсутнiсть атмосфери - бiльш зручний старт. Як вiдомо, викопних багатств на

Мiсяцi досить, так що матерiалу завозити не будемо... Лiтак буде устатковано досконалою атомною електростанцiєю конструкцiї академiка Зайцева...

– Цi коментарi - пiзнiше!
– знову встряв Ватсон.
– Скiльки часу триватиме полiт?.. Це має бути подорож на все життя?.. Ви будете харчуватись безповiтряним простором?

– Вiтаю заперечення академiка Ватсона, вони полегшують менi виклад! iронiчно посмiхнувся Навратiл.
– Сконструйованi нами новi двигуни-реактори працюватимуть Доти, доки корабель досягне половини швидкостi свiтла, - це буде приблизно за два мiсяцi. Стiльки ж часу вони працюватимуть при гальмуваннi, коли ми наблизимось до Проксими. Бiльшу частину шляху корабель пролетить за iнерцiєю... Вся подорож до сусiдньої сонячної системи Центавра грубо розрахована на вiсiм рокiв. Постачання на цей перiод буде забезпечене штучними споживними речовинами, якi бiльш компактнi...

Навратiл зробив паузу, чекаючи ще запитань, але зал мовчав.

– Прошу розглянути ескiз нашого корабля детальнiше...
– академiк знову показав на схематичний рисунок космiчної ракети в розрiзi.
– Це - склади пального, кисню, харчiв... Ось - атомна електростанцiя. В цилiндричному тулубi розмiщено також клуб для вiдпочинку членiв екiпажу та розваг у вiльнi хвилини. Над клубом розташовано кабiни екiпажу, з'єднанi головним коридором. "Голова" корабля - велика куля, зайнята лабораторiями, спостережними пунктами i передавачами. Нагорi мiститься центральна кабiна, звiдки здiйснюватиметься управлiння всiм кораблем. До головного тулуба будуть приєднанi чотири меншi допомiжнi лiтаки, якi зможуть коли завгодно вiддiлитись i летiти самостiйно.

Пiд час проектування зорельота розрахунки було зроблено на екiпаж з п'ятнадцяти чоловiк.

Як я вже сказав, детальний проект, що спирається на точнi розрахунки, я запропонував президiї. Сподiваюсь, що на завтрашньому засiданнi його критично оцiнять. Потiм усе буде залежати вiд того, як вирiшите ви...

Академiк Навратiл уклонився i зiйшов з трибуни. Коли вiн сiдав у крiсло, в нього ще тремтiли руки. Алена мiцно потиснула йому правицю:

– Наша вiзьме!

Президент Академiї оголосив перерву на десять хвилин. Однак нiхто й не згадав про буфет у сусiдньому залi. Учасники подiлились на групки, в яких точились жвавi дебати. Зал гудiв, як потривожений вулик.

"Яка це виняткова жiнка!
– подумав Северсон, глянувши на Алену: вона в цей час про щось сперечалася з Ватсоном.- Подолала величезну вiдстань до Мiсяця, а тепер наважується помчати ще далi..."

Алена подивилась на Северсона, нiби вiдчула, що вiн її розглядає. Попросила пробачення i знову сiла поруч нього.

– Я погана компаньйонка, правда? Залишаю вас тут сидiти самотнiм... Тiльки я не можу витримати. Цей Ват-сон з своїми вiдсталими поглядами мене страшенно дратує!

– Знаєте, я вам заздрю...
– сумно сказав Северсон, думаючи про своє. Ви живете в дивовижний час, повний казкових можливостей.