Чтение онлайн

Северсон охоче погодився: монтаж експериментальної ракети вже закiнчувався, лишились тiльки астронавiгацiйнi прилади, з якими морочились фахiвцi.

Вирiшили зробити невеличку прогулянку по Влтавi. Алена взяла на прокатнiй станцiї моторний човен i сiла за кермо. Попрямували на пiвдень, проти течiї рiки.

З ясно-блакитного безхмарного неба посмiхалось сонце. Воно пригрiвало так щедро, нiби забуло, що вже осiнь.

– Як чудесно у вас в Чехiї...
– сказав Северсон.
– Я почуваю себе тут як вдома.

Алена мовчки обдарувала його вдячним поглядом. Так, Чехiя справдi красива. I не тому, що це - вiтчизна. А може, саме тому?

Дорогою їм зустрiчались турбоплави з екскурсантами, метушливi моторки, грацiознi яхти. Тут i там нерухомо стояли човни з рибалками, що лiкували нерви терплячим очiкуванням щасливого випадку. На берегах виднiлись вiлли та будинки вiдпочинку.

Все, все було красивим, спокiйним; все свiдчило про щасливе вiльне життя.

Канали, греблi, мости... Древня Влтава була вже зовсiм не такою, як за часiв юностi Северсона. Тепер вона стала судноплавною аж до Будейовiц, повновода, широка.

Двоє на моторному човнi їхали все вперед i вперед, аж поки сонце торкнулось зубчастого гребеня ялинкового лiсу над скелястим берегом, а потiм повернули назад.

Не доїжджаючи Праги, звернули в бiк невеликого каналу, що з'єднував Влтаву з штучним маленьким озерцем поблизу Штеховiц. Алена ввiмкнула прожектори, бо вже зовсiм посутенiло. Гладiнь озера замерехтiла тисячею вогнiв, якi кидали лiхтарi та вiкна будинкiв на узбережжi. З протилежного берега слабкий вiтерець доносив звуки вечiрнього концерту.

– Зупинимось на хвилинку, тут справдi прекрасно...
– тихо сказав Северсон.

Алена вимкнула мотор. Човен ще кiлька разiв пiдстрибнув на хвилях i зупинився.

Над набережною з'явився Мiсяць. Все довкола залило його холодне зеленкувате сяйво.

Мiсяць сьогоднi не такий, як був досi. Це вже не та срiбна тарiль, яка байдуже свiтила мандрiвникам у мертвих просторах Арктики, а величезна куля, що пливе космiчним простором навколо Землi. Та невже це не марево: менш як за добу соратник Амундсена ступить вперше на грунт чужого, загадкового свiту?!

I вiриться Северсоновi, i не вiриться. А може, ще й досi триває крижаний сон?

Нi, це реальнiсть. Просто "людина з минулого" потрапила в майбутнє i все ще не може отямитись.

Вiльних пiвдня у Москвi Северсон використав для вiдвiдин. Вiн побачився з Тарабкiним, Наташею Орловою, зазирнув до Зайцевих. Але все це проминуло для нього, немов сон. Вiн жив майбутньою подорожжю i схаменувся тiльки тодi, коли з гучномовцiв у залi чекання космодрому пролунали довгожданi слова:

– Пасажири на Мiсяць можуть займати мiсця!

Звичайна ракета. Звичайна кабiна з герметичними дверима. Бiля круглого iлюмiнатора прикрiпленi два складанi крiсла з наповненими повiтрям подушками. Стюардеса принесла Аленi та Северсону скафандри з прозорими шоломами та гумовi захиснi каски на час перебування в ракетi.

З допомогою Алени Северсон прив'язався до крiсла. Широко розкритими очима дивився на синяву неба за вiкном кабiни.

– Увага, стартуємо!
– посмiхнувся пiлот з екрана вiдеофону.

Северсон затамував подих i заплющив очi. Вiн чекав, що ракетоплан рвучко шпурне вперед. Але нiчого подiбного не трапилось. Просто тiло глибше занурилось у подушки, якi обняли його ще мiцнiше.

Ракетнi двигуни гуркотiли все дужче й дужче. Приглушений iзоляцiйними перегородками звук пробивався через стiнки, проникав у кiстки. Це було неприємне вiдчуття. Але ось зненацька все затихло. Пружнi подушки пiдкинули тiло догори, ременi затримали його в неприроднiй позi. Северсон клiпнув очима, випростався.

– Ну, як?
– посмiхнулась до нього Алена.
– Ми досягли швидкостi одинадцять кiлометрiв на секунду i до Мiсяця летiтимемо майже весь час за iнерцiєю.

Северсон пiдвiвся i визирнув в iлюмiнатор.

Небо перестало бути блакитним. Його огорнула темна нiч з безлiччю зiрок. Глибоко внизу за хмарами ховалась Земля, обмежена овальним горизонтом.

Незабаром мiсцевiсть внизу перетворилась на частину величезної кулi, яка повiльно оберталась проти напрямку польоту. Пiзнiше цю кулю вже можна було охопити одним поглядом.

Людина, що сидить у крiслi бiля круглого вiкна, не може вiдiрвати очей вiд незвичайної картини.

Людство з своїми радощами й турботами; сувора Пiвнiч i середня Чехiя все це за кiлька годин польоту злилось у єдине поняття: планета Земля. Вона зараз висить нерухомо над розписом спокiйних зiрок, а її поверхня здається мертвою, нiби на нiй враз згасло все життя.

Плечi Северсона здригнулись; вiн нiби струснув з себе обтяжливу напiвдрiмоту.

– Аленко, ви спите?
– прошепотiв вiн у присмерк кабiни.

– Нi, Северсон. Уже з годину, як прокинулась, але не хотiла вас турбувати.

На нього з нiжнiстю, з щирiстю дивились великi чорнi очi чудової дiвчини, друга.

Роздiл XVII

Прогулянка

Мiсяцем

Збурюючи хмари пилу, ракетоплан важко опустився на iдеально рiвний космодром, ще трохи проїхав на широких гусеницях i зупинився бiля ангара. Вiдчинились великi ворота промiжної камери. Ракетоплан заїхав всередину.

– За хвилину можемо вийти. Камеру наповнять повiтрям, - сказала Алена.

– Скафандрiв надiвати не будемо?

– Ми сiли на головному аеродромi, а тут в цьому немає потреби. Ангари обладнано бездоганно, так що ми опинимось просто в "земному" середовищi.

Пасажири пройшли головним коридором до виходу з ракетоплана i почали повiльно сходити приставленою драбинкою. Северсон по-молодецькому стрибнув з п'ятого щабля... i вирячив очi вiд здивування Вiн опускався повiльно, як на парашутi.

Алена зареготала:

– Не забувайте, що сила тяжiння тут вшестеро менша, нiж на Землi. Ви повиннi пересуватись обережнiше, бо ненароком можете опинитися на вершинi якогось кратера.

Назустрiч їм поспiшали "мiсячани". Незважаючи на те, що мiж Мiсяцем i Землею вже давно було встановлено регулярнi рейси, прилiт кожного ракетоплана був тут радiсною подiєю. Космiчнi кораблi нiби прихоплювали з собою трошки "земної атмосфери", будили спогади про рiдний край; вони ж приносили листи та подарунки вiд родичiв i друзiв.