Чтение онлайн

Дiвчина трохи збентежилась:

– Ви хотiли б подати його на наступне пленарне засiдання Академiї?

– Я б хотiв, люба дiвчинонько, щоб цей етап вже лишився позаду, засмiявся академiк.
– Знаєте, важко носити свою мрiю багато рокiв у серцi. Я не такий флегматичний, як вам здається: не забувайте, що я з Кийова-Словацького i очiкування мене нервує... Можливо, проект вiдхилять, то було б шкода часу працювати над ним далi.

– Не можуть вiдхилити! Проект, безперечно, здiйсненний. Але закiнчити його за два днi...
– Алена завагалась.

– ...не встигнемо?
– договорив за неї Навратiл.
– Що це з вами сталося? Я не впiзнаю вас!.. Чи не робив наш колектив значно бiльше, навiть за коротший термiн? Якщо розподiлимо завдання, то в понедiлок вранцi все буде готове. Треба тiльки взятись як слiд.

На обличчi Алени спалахнув рум'янець, що проступив навiть крiзь загар.

– Не думайте, що я хочу втекти з поля бою перед вирiшальною битвою. Але...

– Але?..
– академiк поглянув на Алену здивовано, а потiм ляснув себе по лобi: - Ах, так, я зовсiм забув! Чекаєте на гостя!

– Я - нi. Але Академiя...
– поправила вона збентежено.

– Звичайно, звичайно. Я переплутав... Отже, Северсон прилiтає до Праги сьогоднi?

– Так, опiвднi. З доручення Академiї я маю супроводити його до Академiчного мiстечка... А втiм, Академiя запросила Северсона за вашою порадою...
– додала вона докiрливо.

– Коли б не доктор Свозилова, я б не додумався до такої генiальної пропозицiї. Побоююсь, що це був перший крок до того, щоб втратити свою найкращу спiвробiтницю.

– Ви докоряєте менi так, нiби ревнуєте!
– сказала ображено Алена. Хiба ви не знаєте, яка для мене честь працювати з вами?.. А Северсон... Та я ж з ним тiльки розмовляла кiлька годин у Москвi, а пiсля того ми навiть не бачились...

– Гаразд, гаразд!
– посмiхнувся Навратiл.
– Ви не розумiєте жартiв. От що: принесiть i перевiрте ваш проект кухнi - це забере у вас кiлька годин. До дванадцятої впораєтесь - ну, то й їдьте собi на аеродром. Бiльшого вiд вас я все одно не вимагав би.

***

Алена Свозилова сказала правду: пiсля тiєї випадкової зустрiчi в Москвi вона з Северсоном бiльше не зустрiчалась. Але дiвчина не згадала про своє з ним листування та про вiдеофоннi розмови з лiкарем Галльстремом, що торкались виключно стану здоров'я та самопочуття "людини з минулого".

Навряд чи Алена змогла б сама розiбратись у своїх почуттях, тож, певна рiч, i нiхто не мав права звинувачувати її в прикиданнi. I все ж дiвчинi чомусь не хотiлося розповiдати про тi листи, якi вона одержувала вiд Северсона щотижня, не хотiлося признатися, що в нiй виникає щось далеко складнiше за звичайне пiклування про долю малознайомої людини.

Северсон писав їй, що регулярно вiдвiдує Будинок культури та Виробничий центр, познайомився та потоваришував з багатьма мешканцями нового Ярлсберга. Друзi запрошували його переселитись до них, але вiн живе в своєму рiдному будинку на горбi i хазяйнує сам. В його листах дуже часто згадувався дiдусь Олафсен: старий лишився йому вiрний i частенько заходить до нього погомонiти.

Северсон писав скупо, небагатослiвно, але дiвчина вмiла читати мiж рядкiв. З його повiдомлень про те, що вiн наполегливо вивчає основи атомної фiзики та бiологiю, Алена бачила, що "людина з минулого" поступово перетворюється на людину сучасну, - з широким дiапазоном прагнень. Звичайно, це були тiльки першi кроки; Северсон, як нiколи, потребував пiдтримки саме зараз. Лiкар Галльстрем з властивою йому тактовнiстю скеровував енергiю Северсона в потрiбному напрямку, - саме йому слiд було завдячувати, що пацiєнт поступово одужував повнiстю. Але дещо зробила й Алена Свозилова. Це з її iнiцiативи Всесвiтня Академiя наук запросила Северсона на чергове засiдання iсторичної секцiї, де мали розглядатись матерiали, що торкались початку двадцятого сторiччя. Не кажучи вже про те, що Северсон справдi мiг засвiдчити та доповнити факти, про якi не було прямого документального матерiалу, участь "людини з минулого" в такому засiданнi була б дуже корисною, бо, можливо, вперше показала б Северсону, що вiн може знайти собi мiсце в новому суспiльствi.

Звичайно, Северсон навiть не пiдозрював, що запрошення Академiї вiдоме Аленi Свозиловiй. Навпаки, коли срiблястий ракетоплан лiнiї Осло - Прага приземлився на празькому аеродромi i до гостя пiдбiгла Алена, вiн дуже здивувався:

– Ви тут?! Як ви дiзнались, що я прилiтаю до Прага?.. Я навмисне про це не писав, щоб зробити вам сюрприз.

– А тим часом зробила сюрприз вам я!
– сказала Алена, простягаючи йому руку.
– Ви когось виглядаєте?

– Так, я повинен зустрiтись з представником Академiї наук.

Вона посмiхнулась:

– Цим представником виступаю я.

– Ви?.. Яким чином?

– Велiнням долi!
– пожартувала Алена.
– Ви розчарованi?

– Навпаки, приємно вражений.

– Але все ж я хочу уникнути офiцiйностi i бути просто вашим другом. Як вам подобається програма на сьогоднiшнiй день: в другiй половинi дня огляд мiста; увечерi - концерт або опера. Згоднi?

– Я вам дуже вдячний. Вже давно мрiю оглянути Прагу.

Можна було скористатися з автомобiля чи побродити по вулицях старовинного мiста пiшки, однак вони вирiшили викликати аеротаксi: з висоти пташиного польоту перспектива розкривається величнiше.

Вертолiт неквапно пропливав над парками i лiсосмугами, перетканими золотими барвами осенi, iнколи повисав над мальовничими куточками мiста.

– Ця частина Праги лишилась без змiн, - показала Алена на Градчани1 та на Малу-Страну2.
– її вирiшили зберегти як iсторичний пам'ятник. Збережено всi визначнi палаци та художньо цiннi будинки. Деякi з них стоять на своїх мiсцях, iншi ми перенесли, щоб досягнути повної гармонiї мiж старою та новою Прагою. Найбiльше змiнились тi частини мiста, де ранiше на вулицях не було нi сонця, нi зеленi. Погляньте, наприклад, лiворуч, на отой схил. Це Жижков3. Палаци з баштами побудованi вже в атомному вiцi, i все ж це нiяк не порушує стилю нашої "Стобаштової Праги". Архiтектори про це подбали. Промисловi пiдприємства ми перенесли за мiсто, щоб у Празi звiльнилося бiльше мiсця для паркiв.

– А що ото за велика споруда на горбi?
– показав Северсон на Петржин4.

– Це - наша гордiсть, пам'ятник культури чеського та словацького народiв. На будiвництвi працювали найвидатнiшi художники, скульптори, архiтектори, малярi. Тут зiбранi працi всiх наших мислителiв, учених, художникiв та письменникiв.

Прогулянкам по мiсту вiддали й половину другого дня, а потiм Северсон з Аленою полетiли до Пржерува, де мiстилась Всесвiтня Академiя наук.

Завтра в першiй половинi дня в лiвому крилi головного палацу Академiї мала засiдати iсторична секцiя, що запросила Северсона. А в головному залi завтра в другiй половинi дня мав розглядатись проект, який схвилює увесь свiт.

Але про цей проект Северсон навiть не пiдозрював.

Роздiл XV

Смiливий

проект

Головний зал Всесвiтньої Академiї наук переповнений вщерть. Прозорi свiтло-зеленi запони на вiкнах роблять сонячне свiтло приємнiшим, розсiяним. Але воно тьмянiє у порiвняннi з сяйвом схованих за капiтелями колон яскравих люмiнесцентних ламп.

На трибуну пiднiмається академiк Чан-су, керiвник Пiвнiчної обсерваторiї Мiсяця.

– Я хочу розповiсти вам про результати дослiдження сигналiв з Проксими, - говорить вiн i робить довгу паузу.