Чтение онлайн

Але з чого вони могли б розбагатiти?.. Край бiдний, життя важке...

I ось тепер тут розляглось селище з розкiшними вiллами. Ярлсберг перетворився на мiсто.

На асфальтованiй дорозi, що вела з центру селища до горба, з'явилась якась дивна автомашина. Вона мала елегантнi обтiчнi форми i їхала зовсiм беззвучно. Придивившись пильнiше, Северсон помiтив у нiй свого нового знайомого.

Зупинивши машину перед будинком, дiдусь занiс у хату кiлька пакункiв i пiдiйшов до гостя.

– Ну, синку, як тобi подобається батькiвщина? Розцвiла, як дiвчина на виданнi, чи не так?

– Справдi, розцвiла, дiдусю. Насилу її впiзнав... А чий воно отой розкiшний будинок у центрi селища?

– Та чий же - звiсно, наш.

– Ваш?.. Пробачте, а як...

– Ой лишенько, - засмiявся дiдусь.
– Я ж навiть не вiдрекомендувався. Я - Олафсен.

– Олафсенiв я знав добре...
– пригадував Северсон.
– Вони жили край села, бiля струмка. З Альбертом Олафсеном я навчався в Осло. Проте Олафсени не були заможними. У них було багато дiтей, це правда...

– Наймолодшим з тих дiтей був саме я, - посмiхнувся дiдусь.
– А бачиш, я багатий, i не тiльки я, а всi в нашому мiстi. Мабуть, ми не зрозумiли один одного щодо того будинку. Вiн належить не менi чи моїй родинi, а всiм у мiстi. Це - наш Будинок культури... А ота снiжно-бiла будова з сонячними вiкнами на протилежному схилi - наш Будинок здоров'я, тобто лiкарня, як ранiше казали. А отой рожевий будинок бiля входу в Бйорнсонову улоговину пiонерський палац наших малят... А тепер поглянь на йотунський горб. Що ти там бачиш?

– Здається, там стоїть обсерваторiя...

– Так, наша народна обсерваторiя. Люди тепер просто закоханi в астрономiю. Мої онуки ходять туди щосуботи увечерi.

– А що ото за велика скляна будова?

– То наш новий, повнiстю автоматизований текстильний завод.

Северсон зiрвав стеблинку трави, надкусив її кiнчик.

– Я все-таки не розумiю, звiдки ви взяли грошi на такi дорогi будови? Позичили їх у банку чи в якогось мiльйонера з Осло?

– Що ти, синку?! Нi на банк, нi на мiльйонера не можна було б покластись. Доки були пани, сонечко нам не дуже свiтило. Вони дбали тiльки про те, щоб було добре їм... Таємниця нашого багатства криється в iншому Незабаром ти її побачиш на власнi очi... Але це - пiзнiше. А зараз ходiмо та вип'ємо по чарцi на честь твого повернення.

Северсон не примусив себе довго запрошувати.

Роздiл XIII

Бiля джерела

багатства

Зразу ж по обiдi Олафсен запропонував Северсону оглянути знайомi мiсця.

– Ця машина - ваша?.. Тобто я маю на увазi - ваше особисте майно? запитав Северсон, вмощуючись у кабiнi невеличкого красивого автомобiля.

– Так, моя!
– гордо вiдповiв дiдусь Олафсен.
– Я одержав її як премiю.

Старий сiв за руль, натиснув на якусь кнопку, i машина, набираючи швидкiсть, помчала вперед. Хоч як напружував слух Северсон, характерного гуркоту мотора вiн не чув.

– Скажiть, а чому двигун працює так тихо?

– Звичайна рiч, синку, - посмiхнувся дiдусь.
– Це в мене електромобiль.

– Отже, вiн бере енергiю з акумуляторiв?

– Тiльки на другорядних маршрутах. А на головних - з кабеля, прокладеного пiд землею.

– Але ж автомашина не має контакту з кабелем... Хiба вже можна пересилати електрику на вiдстань без дротiв?

– Звичайно. Радiостанцiї робили це ще за часiв твоєї молодостi: випромiнювану ними енергiю перехоплювали приймальнi антени. В наших електричних дорогах просто прокладено високочастотну мережу, яка iндуктує струм у спецiальних котушках на машинi. Це - не останнє слово технiки. У Москвi, Празi та в iнших мiстах, де розвиток пiшов далi, нiж у нас, уже починають випускати автомашини з атомними двигунами.

Северсон замислився:

– Як ви розумiєте оте "далi, нiж у нас"?

– Я маю на увазi розвиток людського суспiльства. В Москвi та в Празi, наприклад, по шляху соцiалiзму пiшли ранiше, нiж ми. В них уже комунiзм, у нас - ще соцiалiзм. Але ми, звичайно, їх наздоженемо.

Северсон промовчав. "Комунiзм", "соцiалiзм" були вiдомi йому з часiв його першого життя як складнi полiтичнi термiни, якi скорiше визначали переконання певної групи людей, анiж говорили про суспiльний устрiй. Те, що для дiдуся Олафсена було близьким i вiдомим змалечку, для Северсона тiльки розкривалось, збуджуючи десятки запитань. Але запитувати не хотiлось. Все, все треба побачити на власнi очi. Побачене досi - радує. I все ж поспiшати з висновками не слiд.

Вирiшивши отак, Северсон ще пильнiше придивлявся до всього навколо. Академiк Тарабкiн мав рацiю: гiсть з минулого не квапився трiумфувати, вiн був ще тiльки глядачем.

Незабаром автомашина вискочила з мiстечка, пiднялась на скелястий перевал i зупинилась край хвилястої гiрської рiвнини. Северсон знав її добре: ранiше тут були пасовиська.

З тих часiв рiвнина дуже змiнилась. Колишня пустеля перетворилась на квiтучий край.

– Вийдемо на хвилинку?
– запитав дiдусь Олафсен.
– Бачу, що ти вражений.

Северсон мовчки кивнув головою. Вийшов з машини. Повiльно обвiв очима краєвид.

Золотi ниви хвилювались пiд вiтерцем; по них перебiгали мерехтливi тiнi,- так, нiби хтось гладив оксамит проти ворсу. На схилах паслись череди корiв та отари овець. Всю рiвнину перетинали смуги садiв. У центрi цього мальовничого краю стояв ряд великих довгастих будов.

– Як бачиш, синку, таємниця нашого багатства дуже проста: спiльна праця, без утиску та експлуатацiї помiщикiв i банкiрiв...

– Але ж тут був зовсiм неродючий грунт...

– Справдi, колись наш грунт був бiдний, синку. Але недарма ж кажуть: як дбаєш, так i маєш... Ось поглянь лишень, яку чудесну пшеницю ми виростили... Чи бачив ти таку за твоєї молодостi?

– По шiсть колоскiв на одному стеблi?!
– здивувався Северсон, коли пiдiйшов ближче.

– Так!
– гордо вiдповiв Олафсен.
– I це не якась там виродливiсть. Це - виведена нами дуже врожайна шестиколоса пшениця... Ми вирощуємо й виводимо зовсiм новi види рослин та тварин.

– Менi все це здається казкою. Ви просто навчились творити чудеса!

– Нi, синку, тут нема нiяких чудес. Ми тiльки оволодiли наукою, яку дав людству великий росiйський вчений Мiчурiн...
– Олафсен показав рукою. В будинку, який ти бачиш перед собою, мiститься наша дослiдна станцiя, де ми перевiряємо найновiшi вiдкриття науки та невтомно шукаємо, як полiпшити мiсцевi види рослин i тварин. Нещодавно нам вдалось вивести нову породу високоудiйних корiв...

"Соцiалiзм...
– промайнула думка в головi Северсона.
– Отже, i оцi науковi дослiдження в селищi, яке колись було найгрубiшою провiнцiєю, теж притаманнi соцiалiзму?"