Чтение онлайн

Козаки ще деякий час використовуються в нестандартних умовах, на порубжж, для придушення внутршнх заворушень, але те вльне козацтво, що було на Низу, вже було резервацю, що доживала останн роки. В дйсност, там вже повним ходом йшла трансформаця суспльного устрою в напрямку переважання вльних селянських господарств (ферм) торгвл, але цей процес навряд чи мг повноцнно завершитися поряд з агресивною нещадною мперю. Сч була держава в держав, снування яко стало ментально неприйнятне для мперсько верхвки, тому не мало жодних перспектив. мперя воля - дв реч несумсн - ненажерлива ментальнсть, що потребу безперервно експанс перемог, яка мр про захоплення Константинополя не рахуться з людськими жертвами не переносить саму дею вол, бо вся велич результат безперервного насильства. Пряме вйськове протистояння тиску з боку мпер також було неможливе. Можливий був тльки варант партизансько вйни, по типу Кавказько, але це була б вйна на винищення позбавлена жодних перспектив. Врешт-решт, козацтво, як укранство, було остаточно придушене на Низу в Гетьманщин на Слобожанщин. Воно залишилося тльки в ментальност, в нацональнй сторичнй пам'ят або, як зараз полюбляють говорити, в нацональнй мфолог. Так само знаменита польська шляхетська демократя не змогла протистояти тиску мперсько машини, славн "лицар-ляшеньки" разом усю Польщею стали жертвою тупо вйськово машини О. Суворова (okrutnych Moskali) пд час Барсько конфедерац.

сну думка, що лицарство (в широкому розумнн, як лицарство духу, аристократизм духу) в суспльств пдтримуться завдяки певнй спадкомност, тяглост, через безпосереднй контакт, який бува мж вчителем учнем. (Тако думки притримуться, наприклад, Оксана Забужко в свой прекраснй розвдц "Notre Dame d'Ukraine: Укранка в конфлкт мфологй"). Вчитель, так би мовити, заплдню свдомсть учня, переда те суттве, що конче необхдне для його формування в певному напрямку. (В абсолютизованй форм ця дея виступа в ритуал рукопокладання, коли пископ, як спадкомець апостолв, накладаючи руки на майбутнього священика, проводить в нього благодать Святого Духу яксно змню його стан - висвячу. оскльки цей ритуал не переривався вд Христа, то святсть Христа начебто ма передаватися в форм благодат на новоспеченого священника. снували також вдповдн ритуали посвячення в лицар). А тому лицарство - елтне явище, недоступне посполитим стецькам федькам. А значить розрив тяглост приводить до безповоротно втрати традиц лицарства, вдповдно - самого лицарства. (За словами О. Забужко, залишаться нтелгенця розриву, позбавлена ознак лицарства).

На мою думку, безперервнсть, тяглсть, спадкомнсть, як необхдний елемент снування, може стосуватись рацонально нформац, наприклад, технолог, вчення, чи науково школи, що дйсно втрачаться при порушенн тяглост, для нас виявляються дйсно мертвими мовчазними древн мови письмена, що втратили свох носв. Лицарство прояв духу, а значить пов'язане з духовним життям людини, яке не зводиться до нформацйного вимру (тексту), а тому не може передаватись рацональними формулами чи ритуальними манпуляцями. На мй погляд, схильнсть до лицарства явля собою вроджену властивсть людини. Тобто людина вже народжуться лицарем, так само, як нша народжуться воном, поетом, музикантом або пристосуванцем. Це свого роду, талант, спрямовансть душ, яка вбира в себе все, що вдповда цй спрямованост вдосконалю себе в цй якост. Цей талант може глибоко дрмати, але коли виникають вдповдн умови, вдбуваться його розкриття. Формули, заклинання ритуали, сплкування, обставини життя, ментальнсть народу можуть сприяти цьому розкриттю, але не вони, а тим бльше не походження створюють лицарв духу. (У скандинавв з аналогчного приводу прислв'я: "Вкнги народжуються вд подиху пвнчного втру"). Духовне лицарство явля собою властивсть етично складово душ, що форму цлком певне пднесене й одухотворене свтосприйняття проявля себе в вдповдному вдношенню до дйсност, в вдповдних почуттях вчинках. Часто це вдношення поднуться з почуттям покликання чи мс, яке може стати визначальним в житт людини.

Я наведу один приклад, близький мен, так би мовити, територально. Мй вчитель стор, Михайло Гнатович Сереженко, на протяз майже всього життя, починаючи з дитинства, був товаришем нашого видатного перекладача поета - Миколи Лукаша, кролевчанина, людини найпростшого походження. Сереженко залишив спогади про Лукаша (х можна найти на сайт мста Кролевця www.krolevets.com/forum). Микола Лукаш поза всякими сумнвами був лицарем духу по всьому його способу життя, по дяльност вдношенню до людей, хоча обстановка, в якй вн формувався, як особистсть, аж няк цьому не сприяла. Чисто по форм вн повторив подвиг славного лицаря Донкхота, що боровся з втряками, але в бльш серйозному варант - в 1973 роц вн вдкрито написав листа в Президю Верховно Ради УРСР з пропозицю вдбути йому, Лукашев, термн ув'язнення замсть вана Дзюби, бо той хворв на сухоти, а вн, Лукаш, здоровий до того ж подля погляди Дзюби, що викладен ним в робот "нтернацоналзм чи русифкаця?", кримнальн з точки зору влади. Хто пам'ята, що являв собою радянський режим в т часи, може соб уявити наслдки такого вчинку (виключення з сплки письменникв, заборона друкувати, посилатися, згадувати, обструкця з боку будь-яких офцйних органв). З спогадв М.Г. Сереженка: "В 1978 роц в Кролевц померла мати Лукаша. На похорон вн прихав без копйки грошей, в потертих лижних штанях, в светр брезентовй куртц. На голов бавовняна шапочка з помпоном, на ногах боти, подарован йому Мойсем Фшбейном, в яких вн ходив влтку 1979 року. А похорони були зимою в лютий мороз". Без засобв для снування вн жив близько шести рокв, поки не наступила деяка вдлига знову не почали публкувати його переклади, (перший почав Вталй Коротич в "Втчизн" 1979 року), але за весь цей час вн не робив жодних звернень до офцйних органв щодо пом'якшення санкцй. Втм, це чисто формальна сторона справи, яку дехто може сприймати, як невмння адекватно поводитися, пристосуватися до невдворотного незламного, чи просто, як недолугсть, дурсть. Власне, вдношення до цього вчинку з боку певно людини "лакмусовим папрцем", що характеризу цю людину щодо наявност в нй лицарства. Уявть соб, якби значна частина укранських лтераторв пдтримала Лукаша. Але лицарв бльше не знайшлося. Ще один мй земляк з Кролевця ( мж ншим, товариш мого батька по самодяльному музично-драматичному театру) Панас Федорович Кочур (Кочура), якого життя заставило стати письменником (в 24 роки вн попав в аварю вд того часу був прикутий до лжка), сказав про Лукаша: "Ех, Микола, Микола... Влз, як слпе теля в яму". (За згадками М. Сереженка). Чи розраховував Лукаш на те, що його вчинок, якщо не пдтрима, то хоча б не засудить Сплка письменникв Украни? Навряд чи. Сплку вже просяли через сито лицарв там не залишилось. Але Лукаш не був слпим телям, це точно. Серед його друзв бльшсть були дисиденти, вн був достатньо нформований чтко уявляв можлив наслдки свого вчинку. Але як лицар духу вн не мг залишатись байдужим, коли йшлося про те, в чому свдомо чи пдсвдомо вн вбачав свою мсю– про мову. Мова, то була його "прекрасна дама", якй вн присвятив сво життя, знехтувавши навть смейним щастям. Я думаю, вн чтко уявляв, що знаходиться на передньому кра боротьби за укранську культуру, а значить - за снування укрансько нац, що це дйсно боротьба, в якй не можна обйтись без жертв. дйсно, його вчинок увйшов в сторю, як один з зразкв прояву лицарського духу представникв нашого народу. Але власне, народу, а не лтературних адмнстративних бонз. Бо величезна культурна мовна скарбниця, що залишив псля себе Микола Олексйович Лукаш, так залишилась не виданою (точнше, виданою частково). Залишилася на картках взята з народу ункальна лексикографчна колекця, яку вн збирав усе життя. Видання чи не видання спадщини Лукаша явля собою ще один "лакмусовий папрець", який вн псля себе залишив, що виявля рвень зрлост нашого суспльства.

Мен в житт доводилося зустрчати зовсм простих людей, селян з незначною освтою, в яких явно проглядався аристократизм, розвинене почуття гдност, оте вроджене духовне рицарство, причому, як серед чоловкв, так серед жнок. Природжене лицарство ма набагато бльше шансв себе проявити при наявност певно де, тому що дея надиха, спрямову, пдносить, нада осмисленост дям. Умови Запоржжя сприяли проявам лицарства, а тому снував постйний потк "кандидатв" на лицарство натуральний вдбр певного типу характерв, що вдповдали вльному козацькому духу. ц лицар складали елту козацтва. То ж на питання, чи були козаки лицарями, можна вдповсти однозначно - серед козакв лицар були, втм, не вс, а скорш за все - далеко не вс.

Взагал, суспльство вльних вдповдальних людей набагато частше породжу людей з розвиненим почуттям гдност, аристократв духу, бо створю вдповдн умови для проявв вдповдних рис характеру. "Окрм одягу, в них нема нчого простацького" писав Боплан про козакв. Справжн аристократи духу нколи не надавали бльшого значення одягу, навть давали носити нов стро свом слугам, щоб вони трохи обтерлись. Бо зовншнй вигляд в систем цнностей аристократа не проритетом. Козаки також демонстративно нехтували одягом взагал - матеральними цнностями, немов показуючи х стинну цну, по вдношенню до цни справжнього козацького, "лицарського" духу.

Цивлзаця головний прояв - державнсть, створю кордони, зони, стани, касти, класи й категор - все для того, щоб роздляти, роз'днувати, ставити в залежнсть, дискримнувати експлуатувати. Вона, зокрема, застосову форму одягу, що вдповда стану, обмежу в отриманн освти, примушу голитися чи навпаки, носити бороду, щоб вдразу по "морд обличчя" чи по одягу можна було встановити стан людини вдповдно до не вдноситись. (Як пише М.М. Богословський, "Подданный должен был не только нести установленную указом службу, но должен жить в жилище, построенном по "указному" чертежу, носить "указное" платье и обувь, предавался "указным" увеселениям, подчинялся "указным" порядкам, в "указных" местах лечиться, в "указных" гробах хорониться и "указным" образом лежать на кладбище, предварительно очистив душу покаянием в "указные" сроки"). Нехтування одягом, як становою ознакою, то найперш найбльш очевидн прояви демократизму "вольност" суспльства. (Але чорн як земля козацьк сорочки, про як згадують московськ посли, насправд були пов'язан з ггною козакв - вони виварювали одяг в розчин сумш березового дьогтю, воску лою, псля чого тканина набувала нових якостей - не боялась води, не продувалась втром головне - вдлякувала комах, особливо блх вошей. Козаки також натирали обличчя дьогтем для захисту вд комарв мух, псля чого х зовншнсть дйсно могла викликати асоцац з чортами. Але до чортв вдношення у козака також було свордне - "чорт бс, аби яйця нс"). Лицарство явище духовне найчастше пов'язане з дею служння, а не зиску наживи. Вдсутнсть лицарства, вдсутнсть вдчуття себе частиною свого народу, вдсутнсть де вищих цнностей, домнування матерального над духовним, може приводити до жахливих наслдкв. Прикладом можуть бути "польськ козаки", що з'явилися в т ж сам козацьк часи, так зван лсовчики (lisowczycy), що по свому ставленню до рдних полякв майже не вдрзнялись вд татар, а в Нмеччин аж до часв наполеонвських вон матер лякали дтей "польськими козаками".

Взагал то, природжен рицар духу складають дуже незначний вдсоток населення. Але х роль - неоцнима. Вони , як говорили ранше, "сль земл", праведники, свточ, що освтлюють шлях в майбутн, показують посполитим людям де справжня стина, справедливсть краса, стають прикладами для наступних поколнь гордстю народу. Вони втлюють уособлюють т риси нацонального характеру, за якими потм нш народи оцнюють всю нацю. Може завдяки цим людям збереглась наша культура укранська наця, бо таких людей серед нашого народу було не мало. Не випадково в тридцят роки бльшовизм винищував в першу чергу представникв нацонально народно культури.

Основний найважливший висновок, який можна зробити, розглянувши таке сторичне явище, як укранське козацтво, поляга в тому, що воно було органчною невд'мною складовою народу можливо, вдгравало найважлившу роль в нацогенез, надавши йому т специфчн риси, що характерн власне для укранства. накше й не могло бути, враховуючи, що козаками була майже половина населення (за даними перепису на Гетьманщин - 45%). Рацональнсть, тверезсть зваженсть в оцнках, вмння пристосуватися до найскладнших обставин, впертсть в досягненн мети, хазяйновитсть, незалежнсть схильнсть до покладання на власн сили - ус ц риси нацонального характеру укранця певною мрою пов'язан з його козацькими коренями.

2.3. Укранська хвиля.

У нас воля виростала,

Днпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!

Т. Шевченко

Наявнсть ндивдуально свободи на протяз багатьох поколнь яксно змню тип людини в бк зростання вдповдальност, як соцального нституту, необхдного для снування спльноти. Свобода в умовах вдсутност вдповдальност кожно людини за сво д автоматично приводить до хаосу руйнування суспльних вдносин. Дйсно, уявть соб, що в поселенн, де проживають чесн, вдповдальн достойн люди, певна частина мешканцв почала би обдурювати красти. Це вдразу змнило б усю систему вдношень, породило би пдозру втрату доври мж людьми, викликало б необхднсть постйного догляду за свом майном, потребу в органзац вдповдних нституцй для протид - тобто, апарату примусу до виконання певних норм. На цьому свобода закнчуться. сторя нам показу, що суспльство свободи не може бути створене з людей, що не мають досвду свободи, суспльство рабв може бути тльки тоталтарним. Суспльство свободи продукт еволюц, може найдосконалший продукт.

Це пдтверджуться тим фактом, що в суворих, чи навть екстремальних умовах проживання завжди формувались спльноти вльних людей, бо "яксть людини" ста виршальним фактором в таких умовах. Тому приклад - ескмоси взагал пвнчн народи, жител гр (Кавказу, Альп), помори, численн общини староврв в Рос, нарешт, кочовики вд враз до пвнчно Африки, коли вони не були насильно включен в кочову агресивну державу. В усх випадках формувався тип вдповдально людини, що високо цну свободу свою нших. Поведнка стиль життя того ж Михайла Ломоносова, поморського сина, вочевидь свдчить про наявнсть вродженого вльного духу, що так видляло його серед росян. Вльн вихдц з загнаних в дрмуч лси староврських общин, мали процвтаючу торгвлю в басейн Волги, (а потм заполонили Москву), яка трималась виключно на чесному слов купцв, на повнй довр мж "своми", що забезпечувало ефективнсть. В талйських вльних мстах, де рвень ндивдуально свободи був досить високий, виникло почало поширюватися Вдродження вропейсько цивлзац. Але в усх випадках, де можна говорити про прояви свободи, вона була укорнена, тобто мала пд собою рунтовн довготривал пдстави. ц пдстави дуже довго збергалися в сторичнй пам'ят культур народв, що колись були вльними. тому народи Кавказу, як Рося почала завойовувати ще з початку XIX столття, так не вдалося до кнця вгамувати, незважаючи на страшн репрес, тому не вдавалося викоренити горезвсний "украинский сепаратизм".